антиісторичним установкам еволюціонізму, відповідно до яких історії як такий не існує взагалі, а є лише логіка вічних законів еволюції, що не допускають вольового втручання.
Його філософська система виявилася дуже тісно пов'язаної з духовною і інтелектуальною атмосферою вікторіанської епохи. Іншою причиною падіння популярності Спенсера з'явилося те, що створена їм інтелектуальна конструкція була останньою спробою створення всеохватывающей філософської системи. Ця форма інтелектуальної творчості остаточно зжила себе до кінця XIX століття. Соціальний грунт, на якому зростали такі системи, зник разом з розвитком науки і індустріального способу виробництва. Спенсер спирався на величезний фактичний матеріал, велика частина якого швидко застарівала. Проте прагнення Спенсера вийти за рамки абстрактних міркувань з приводу суспільства, широко використовувати дані суспільних і природних наук сприяли формуванню нових стандартів наукової діяльності в соціології. Спенсер був послідовником Конта, але його навчання принципово відрізнялося орієнтацією на індивідуалізм і соціологічний номіналізм. В соціології Спенсера набагато сильніше виражена натуралістична тенденція. Вся його теоретична система була насичена внутрішніми суперечностями.
5 Політичні погляди Герберта Спенсера
З політичної точки зору, а цей аспект формування соціології ніяк не можна скидати з рахунків, Спенсера можна розглядати як одного з ведучих ідеологів лібералізму.
Лібералізм в перекладі з латинського (liberalis) — що стосується, властивий вільній людині. Лібералізм можна розглядати з двох сторін:
1) як образ мислення і діяльності, умонастрій, для якого характерні незалежність по відношенню до традицій, звичок, догм, прагнення до активного самовизначення в світі;
2) як сукупність ідейно-політичних навчань, політичних і економічних програм, які ставили свою за мету ліквідацію або пом'якшення різних форм державного і суспільного примушення по відношенню до індивіда.
Ідеологія лібералізму сходить до буржуазно-демократичних революцій XVII—XVIII століть. Широке розповсюдження вона отримала в XIX столітті в Європі, коли виникли ліберальні партії з відповідними програмами. В світоглядному значенні лібералізму відповідає свобода від групових, класових, націоналістичних і т.д. забобонів, а звідси космополітизм, терпимість, гуманізм, а головне — затвердження самоцінності особи. Лібералізм грунтується на визнанні пріоритету прав людини, розділенні законодавчої і старанної влади, свободі вибору занять і, що особливо характерний для XIX століття, свободі конкуренції — непорушній засаді суспільства.
В системі політичних поглядів Спенсера важливу роль займають його ідеї, пов'язані з теорією держави. Початковою точкою міркування Спенсера є думка про те, що суспільство створюється становлячими його одиницями і що природа суспільства визначається природою останніх, тобто, по Спенсеру, який характер індивідів, такий і характер суспільства.
Спенсер був переконаний, що поки маса громадян не виховала собі вірувань (ідеології), які відповідають соціальній організації (типу державного пристрою), ця організація не може існувати. Він писав: «Ніякі хитро придумані установи не можуть мати сили самі по собі... Важливо тільки одне — характер людей, до яких застосовуються ці установи». Продовжуючи свою думку, він відзначав, що всякий раз, коли не дістає гармонії між характером людей і соціальними установами, скрізь, де ці установи введені насильно: будь то шляхом революції або передчасними реформами, — результатом цього є дезорганізація суспільства.
Цікава, дуже точна і справедлива думка Спенсера про те, що «помиляються ті, хто думає, що мудрий і добрий правитель може бути вибраний народом, в якому немає ні доброти, ні розуму». Держава, по Спенсеру, існує лише для охорони і задоволення інтересів громадян. Спенсер, як ідеолог лібералізму, застерігав від надмірної віри в силу і справедливість державної влади. А головна його думка — «несправедливо жертвувати добробутом громадян ради уявного блага держави».
Він дуже скептично відносився до представників влади, парламенту, державних урядовців. Як він писав, уряд є не що інше, як простий збір людей, серед яких лише «деякі талановиті, більшість же не виходить із звичайного рівня, а багато хто позитивно тупоумний». Внаслідок цього, по Спенсеру, «розумна меншина в конституційному правлінні вельми часто витісняється бездумною більшістю ...тобто маса посередності завжди панує, і ті небагато, що володіють здоровим розумом, вимушені виказувати ті погляди, які доступні більшості».
Не менше скептично він відносився до законів уряду і законотворчості: «Закон, прикладений до такого складного механізму, як суспільство, рідко або навіть майже ніколи не справляє того прямого враження, якого чекали, і неодмінно справляє непряме враження».
Погляди Спенсера на державу і особу грунтувалися на ідеї справедливості, де він розрізняв два елементи:
Визнання за всякою людиною права на вільну діяльність і на користування її результатами.
Визнання відомих обмежень цієї свободи, необхідних завдяки присутності інших людей, що мають ті ж права.
Одностороннє перебільшення одного з цих двох чинників, на думку Спенсера, є причиною помилкових етичних і соціальних теорій. Вже в своїй першій книзі «Соціальна статика» він закликав «визнавати повну свободу для кожного, обмежуючи її тільки рівною свободою всіх».
Як не парадоксально, але багато хто вважав Спенсера реакціонером і супротивником лібералів. У Спенсера були свої причини виступати проти лібералів. Ось що він писав: «Я не хочу бути зарахований до тих, кого зараз називають лібералами. Тоді, коли це слово увійшло у вжиток, лібералами називали тих, хто стояв за розширення свободи особи по відношенню до держави. Тоді як зараз ліберали послідовно розширюють владу держави і обмежують свободу особи». А це, по Спенсеру, неминуче веде назад до військового (тоталітарному, кажучи сучасною мовою) типу суспільства. На його думку, це відбувається унаслідок відсутності у парламентаріїв елементарних знань з соціальних питань і їх абсолютної віри через закони, які можуть з'явитися причиною багатьох бід для народу, що приймаються. По думці Спенсера, великим