30. Чичерін Б.Н. Новітні публіцисти: Токвіль // Вітчизняні записки. 1857. № 5 (т. 113).

31. Огляд різних оцінок Токвіля в російській публіцистиці див.: Ісаєв С.А. Алексис Токвіль і Америка його часу. Спб., Наука, 1993.

32. Ковальовській Мм. Токвіль в його спогадах, листах і розмовах // Вісник Європи. 1893. Т. 4 (162); Ейхталь Е. Алексис Токвіль і ліберальна демократія. З передмовою Н.И. Карєєва. Спб., Видавництво "XX вік", 1902; Бутенко В. Політічеськоє навчання Токвіля // Вісник Європи. 1910. № 12. ,

33. Віноградов П.Г. Передмова // Токвіль А. Старий порядок і революція. М., Кушнерев,г 1905 (видавництво 4). З. 5.

34. Острогорській М.Я. Демократія і політичні партії. М., РОССПЕН, 1997. З. 72-73.

35. Моделі суспільного перевлаштування Росії. XX вік. М., РОССПЕН, 2004.

© 2005 р.

В.Ф. КОЛОМІЙЦЕВ

ДО ДВОХСОТРІЧЧЯ ТОКВІЛЯ - СОЦІОЛОГА

І ПОЛІТОЛОГА, ЛІБЕРАЛА І КОНСЕРВАТОРА

КОЛОМІЙЦЕВ Валентин Федорович - доктор історичних наук, професор Московського міського педагогічного університету.

Ім'я Алексиса де Токвіля (1805-1859) в нашій країні увійшло до читаних для студентів лекційних курсів по політології і соціології. Про значний інтерес вітчизняних суспільствознавців до його творчості свідчить вихід за останнє десятиліття декількох перевидань його головного твору "Демократія в Америці", яке не без підстав розглядається багатьма авторами як зразок конкретного політико-соціологічного дослідження.

Вихідець з аристократичної сім'ї, граф Токвіль не мав підстав захоплюватися Великою французькою революцією: його мати і батько декілька літ провели у в'язниці (їх врятували від ешафота події 9 термідора), а багато родичів були страчені [1, з. 263]. Прадід Токвіля по материнській лінії захищав перед Конвентом французького короля, і у результаті революційний народ відправив адвоката на гільйотину вслід за підзахисним. Під час навчання іа юридичному факультеті Сорбонни молодий граф багато в чому погоджувався з ідеями історика, а згодом видного державного діяча Ф. Гизо, прагнучого довести, що хід історії невідворотно веде у Франції до тріумфу середнього класу. Проте монархісти в той період продовжували зберігати значний вплив в суспільстві. Король Луї Пилип завдяки підтримці фінансової аристократії залишався при владі. У прийнятій в 1830 р. Палатою депутатів Конституційної хартії указувалося, що "всяке правосуддя виходить від короля" [21. Якщо в перші роки Липневої монархії число представників від промисловців в Палаті депутатів було близьким до половини її складу, то до середини 1847 р. воно скоротилося до однієї третини [3, з. 226].

Після закінчення Паризького університету Токвіль став помічником судді. Якийсь час він працював в міністерстві внутрішніх справ. але кар'єра урядовця його. очевидно, не дуже привертала. Керівництво задовольнило його прохання про відряджання в 1831-1832 рр. в США для вивчення умов змісту ув'язнених в американських в'язницях, оскільки в

виправних установах Франції у той час відбувалися зміни. Через декілька років вийшов його твір "Демократія в Америці", яке зразу ж принесло йому європейську, а потім і світову популярність. Тільки до 1850 р. книга витримала 13 французьких видань і була перекладена всіма європейськими мовами [4]. Дійсно, її значення вийшло далеко за межі путніх вражень від Нового Свєта. Це була одночасно історична, політологічна і соціологічна праця, написана до того ж в прекрасній публіцистичній формі.

Не можна оцінити повною мірою книгу французького мислителя без урахування тієї обставини, що в першій половині XIX в. у країнах Європи майже всюди зберігалися монархічні режими. Республіка існувала тільки в Швейцарії. За свою роботу про демократію в Америці, доповнену в 1840 р. ще однією частиною, Токвіль у віці 36 років був вибраний членом Французької академії наук. За об'єктивність підходу його вважали своїм однодумцем люди різної політичної орієнтації - монархісти, клерикалізм, республіканці, ліберали, консерватори [5].

Чому Токвіля зацікавила саме Америка? Він писав: "У Америці саме повітря пройняте духом демократії" [5, з. 145]. Тоді як в Європі сили абсолютизму ще серйозно перешкоджали соціально-економічним змінам, непереборна тяга до іншого життя спонукала енергійних і працелюбних європейських переселенців перетнути океан і побудувати нове життя на іншому континенті. Космополітична по своїй філософії і ідеології спільність американців (їх головним кредо була свобода) поставила основною задачею ділову активність і процвітання. Якщо європейські народи пройшли довгий шлях розвитку від варварства до освіти, то в Сполучених Штатах суспільство не переживало дитячої пори, а відразу опинилося в зрілій стадії. Уяву автора уразив той факт, що американські землероби-першопроходці тримали в руках том Шекспіра.

Демократичні ідеї швидко опановували американським суспільством. У цій країні не було феодального і монархічного деспотизму (рабство в південних штатах Токвіль обійшов стороною). Після війни за незалежність Північноамериканських Штатів буржуазії не довелося оспорювати владу у аристократії. Америку створив певний сорт людей, яким не можна було відмовити у наявності двох якостей: мужність і жадання діяльності.

Центральна ідея Токвіля полягала у тому, що торжество демократії - "незборимий процес". Допитливий дослідник писав: "Я твердо дотримуюся тієї думки, що демократична революція, свідками якої ми є, - факт неспростовний і що битися проти неї марно і дурно..." [6, з. 317].

Класовий антагонізм в цій країні в XIX в. ослаблявся тим, що незадоволені своїм соціальним положенням елементи йшли на захід на "вільні" землі, тоді як в Європі в критичних ситуаціях розгоралися соціальні конфлікти. Демократична система розподілу земельної власності заохочувала не тільки особисту незалежність і індивідуалізм, але і заперечування влади і ієрархії, що утворили основу духу "американської винятковості". Відсутність пережитків феодалізму