У американському суспільстві Токвіля якнайбільше уразив дух рівності і свободи. Він дійшов висновку, що "істинними причинами свободи, яку користується американська демократія, служать хороші закони, а в ще більшій мірі вдачі" [5, з. 231-233]. Якщо закон дозволяє американцям робити все, що заманеться, то релігія ставить заслін багатьом задумам і діянням.

Опис французьким ученим "національного духу" американців відповідає сучасному поняттю політичної культури і суспільної психології народів і соціальних груп. Дослідник відзначав, що "в американському суспільстві не помітно ні фамільного, ні станового впливу, тут навіть дуже рідко трапляється, щоб якась окрема особа мала вагу в суспільстві довгий час" [5, з. 60-61]. За його словами, в Америці люди мають не тільки однакові стани; вони до певної міри рівні і в своєму інтелектуальному розвитку... у Америці більшість нині багатих людей була колись бідними; практично всі, хто зараз байдикує, в юності трудилися не покладаючи рук" [5, з. 60].

Французький мислитель помітив примітний для американців культ власності і політичну стабільність суспільства завдяки значним розмірам "середнього класу". "Люди, - писав він, - що живуть в демократичних суспільствах, не тільки не мають природного бажання скоювати революції, але і побоюються їх. Якщо ми уважно розглянемо класи, що становлять сучасне суспільство, то без праці зрозуміємо, що жоден з них не знаходить такого наполегливого і чіпкого відчуття власності, як середній клас" [5, з. 460].

У американцях, указував французький мислитель, надзвичайно розвинений дух ініціативи і заповзятливості. Він вказав на деякі риси цивільного суспільства - предмет вивчення багатьох філософів, соціологів, політологів і юристів. "У демократичних країнах, -пісал він, - уміння створювати об'єднання - першооснова суспільного життя; прогрес всієї решти її сторін залежить від прогресу в цій області" [5, з. 381].

Приклад Америки в цьому відношенні він вважав зразковим: "Американці самих різних віків, положень і схильностей безупинно об'єднуються в різні союзи. Це не тільки об'єднання комерційного або виробничого характеру, в яких вони всі без виключення беруть участь, але і тисяча інших різновидів: релігійно-етичні суспільства, об'єднання серйозні і дріб'язкові, загальнодоступні і замкнуті, багатолюдні!?" і налічуючі всього декількох чоловік. Американці об'єднуються в комітети для того, щоб організувати виробництва, засновувати школи, будувати готелі, столові, церковні будівлі, поширювати книги, посилати місіонерів на іншого край світу" [5, з. 378].

Токвіль уловив вивільняння цивільного суспільства з-під опіки держави (у даному відношенні ця країна набагато випередила країни європейського континенту). Французький учений високо оцінював реалізований в США механізм децентралізації і розділення властей, виділяючи при цьому роль судової системи, Верховного Суду і американської конституції в дотриманні прав громадян. Він звернув увагу і на те, що "в Сполучених Штатах державні урядовці нічим не виділяються серед інших громадян країни: у них немає ні палаців, ні охорони, ні особливого парадного одягу" [5, з. 165]. Місцеве самоврядування складає основу американської демократії, бо кожне селище є свого роду республіку, звиклу управляти своїми справами самостійно. Широку місцеву демократію американці називають федералізмом.

Французький соціолог помітив також недоліки американської демократії. Він справедливо вказав на те, що натовпу бракує уміння вибирати засоби при щирому бажанні добитися мети. Натовп нетерплячий, "їй завжди необхідно, щоб ухвали виносилися швидко, а поставлена мета була б дуже конкретна" [5, з. 161]. Творці американської конституції за допомогою "заборон і противаг" зробили все, щоб не допустити диктатуру більшості.

До недоліків демократії Токвіль відносив складність ухвалення державних рішень, тривалість обговорення того або іншого питання, індивідуалізм, схильність американців Замикатися в крузі сім'ї і друзів з тим, щоб, сформувавши так близький собі мир, відгородитися від суспільства. За його словами, індивідуалізм "ослабляє добродіяння суспільного життя" і стає "важко витягнути людину з його власного вузького круга, щоб зацікавити його долею держави" [8, з. 66]. У цьому стані, як відзначив американський історик А. Шлезингер-молодший, Токвіль відкидає одну з основоположних цінностей ліберальної демократії - індивідуалізм. Тим часом "твердий індивідуалізм" і зараз залишається одним з основних принципів доктрини Республіканської партії США. Занепокоєння французького соціолога викликали довгострокові наслідки вузького розуміння американцями принципу особистої зацікавленості. "Признаюся, - писав він, - мене страхає, як би вони, врешті-решт, не замкнулися в цій дрібній меті" [8, з. 69]. Відмічена Токвілем особливість американського менталітету полягає у виділенні практичної сторони справи, що згодом сприяло виникненню філософії прагматизму. Про це він пише: "У Америці чисто практична наука розвинена прекрасно. Тут дбайливо відносяться і до тих розділів теорії, які насущний необхідні для практичного застосування, - в даних відносинах американці завжди демонструють мислення ясне, вільне, оригінальне і плідне; проте в Сполучених Штатах майже неможливо знайти людину, що присвятила себе заняттям фундаментальними і абстрактними розділами людського знання" [9, з. 340].

Згодом чимале число американських соціологів виказували на адресу Токвіля критичні зауваження в тому плані, що, констатіровав наявність в США більшої суспільної рівності, ніж де б те ні було в його час, він помилково оцінив тенденцію її майбутнього розвитку. Концентрація фінансових капіталів в Америці суперечить його прогнозам відносно невідворотності егалітарного процесу [10].

Чи був Токвіль неупередженим спостерігачем і чи завжди він слідував вимозі наукової об'єктивності? Сучасні дослідники