Стратегія подолання бідності
Останніми роками соціально-економічна ситуація в Україні докорінно змінила життя населення. Перебудова економічних відносин в умовах спаду виробництва, інфляції, зміни форм власності призвела до різкого зниження рівня життя населення, зменшення його платоспроможності, розшарування суспільства за рівнем доходів, зростання безробіття.
За 1990 - 1999 роки валовий внутрішній продукт скоротився майже на 60 відсотків, обсяги виробництва промислової продукції - на 48,9, сільського господарства - на 51,5 відсотка. Реальна заробітна плата зменшилась у 3,8, а реальна пенсія - в 4 рази.
У 2000 році при відчутних темпах зростання цілої низки макроекономічних та галузевих показників розвитку (валовий внутрішній продукт зріс на 6 відсотків, промислове виробництво - на 12,9, валова продукція сільського господарства - на 9,2 відсотка), підвищенні економічної активності населення помітного відновлення втрачених внаслідок кризи доходів ще не відбулося. Зберігається тенденція до дальшого розшарування населення за рівнем доходів і збільшення масштабів бідності.
Істотно змінилися величина та структура доходів і витрат населення. У структурі грошових доходів питома вага заробітної плати зменшилась.
Основні доходи сім'ї отримують із традиційних джерел, зокрема це заробітна плата, яка становить 40,1 відсотка сукупного і 56,9 відсотка грошового доходу, та надходження від особистого підсобного господарства (20,2 відсотка сукупного доходу). Вагомою є частка пенсій (12,8 відсотка сукупного та 18,2 відсотка грошового доходу).
Підвищення цін у попередні роки призвело до погіршення структури та якості споживання населення. Реальна заробітна плата залишається на рівні, що не забезпечує обсягів споживання матеріальних благ, достатніх для відновлення фізичної та інтелектуальної здатності до праці.
Про зростання масштабів бідності свідчать дані про розподіл кількості працівників за розмірами нарахованої їм заробітної плати, які відпрацювали 50 і більше відсотків робочого часу, встановленого за станом на грудень 2000 року. Місячну заробітну плату нижчу від мінімальної отримували 22,3 відсотка працівників у галузях економіки, нижчу від прожиткового мінімуму - 70 відсотків працівників. Залишаються низькими розміри пенсій, допомоги та соціальних виплат.
Не втратила гостроти проблема безробіття, яка є одним із головних факторів поширення бідності. Особливо це стосується сімейного безробіття (коли безробітними є декілька членів сім'ї).
Потребують посиленої уваги питання працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, молоді та випускників навчальних закладів.
Головними причинами виникнення та поширення бідності є зменшення рівня зайнятості населення, зростання рівня безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованість із заробітної плати і соціальних виплат, що мають суто економічне підгрунтя, відсутність розвинутої системи страхування життєвих ризиків та адресної соціальної допомоги.
Така ситуація зумовила необхідність розроблення Стратегії подолання бідності (далі - Стратегія), основними принципами якої мають стати забезпечення економічного зростання, підвищення рівня продуктивної зайнятості населення та вжиття заходів щодо блокування найгостріших проявів бідності, реформування системи соціальної підтримки населення шляхом консолідації всіх соціальних програм і видів допомоги на основі оцінки сукупного доходу сім'ї, інтеграції осіб з обмеженими фізичними можливостями у суспільне життя.
Стратегія визначає основні напрями проведення політики подолання бідності шляхом:
створення економічно-правових умов для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян;
підвищення ефективності соціальної підтримки найбільш уразливих груп населення шляхом реформування системи соціального захисту.
Політика подолання бідності має поєднуватися з політикою становлення середнього класу.
Визначення термінів
Терміни, що вживаються у Стратегії, мають таке значення:
бідність - неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу;
глибина бідності - відхилення величини доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності;
межа бідності - рівень доходу, нижче від якого є неможливим задоволення основних потреб. Нині межа бідності встановлюється як частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць. На її основі визначаються сім'ї, які належать до категорії бідних;
крайня форма бідності - бідність, яка порівняно зі стандартами цивілізації асоціюється з межею виживання;
домогосподарство - сукупність осіб, які проживають в одному жилому будинку (приміщенні) та ведуть спільне господарство (мають спільні витрати з утримання житла, харчування тощо). В сучасних умовах поняття "домогосподарство" та "сім'я" дуже близькі. Частка домогосподарств, у складі яких є особи, не пов'язані родинними стосунками, становить 0,61 відсотка загальної кількості домогосподарств. У окремих випадках домогосподарство може бути представлено однією особою;
опікуваний державою доход - рівень доходу, що не більш як на 10 - 20 відсотків перевищує межу бідності і обумовлює значну ймовірність сім'ї потрапити в будь-який час через не залежні від неї причини до категорії бідних;
рівень бідності - питома вага сімей (домогосподарств), у яких рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим від визначеної межі бідності.
Оцінка рівня та масштабів бідності населення в Україні
Відповідно до прийнятих у міжнародній практиці критеріїв та на основі даних комплексного обстеження умов життя домогосподарств установлено єдиний критерій віднесення різних верств населення до категорії бідних, який визначається за фіксованою часткою середньодушового доходу (витрат), що дає змогу виокремити групу населення, яке живе в нестатках відносно життєвого стандарту даного конкретного суспільства.
На сучасному етапі найбільш прийнятним є використання відносного критерію - 75 відсотків медіанних сукупних витрат у розрахунку на умовного дорослого. Такий критерій ураховує низький рівень життя, поширення незареєстрованих видів діяльності, значні обсяги незареєстрованих доходів населення України і відповідає міжнародній практиці.
Співвідношення вартісної величини межі обраного відносного критерію бідності з прожитковим мінімумом визначає межу бідності, рівень якої в 2000 році становив 56,6 відсотка прожиткового мінімуму.
Виходячи з установленого критерію, у 2000 році до категорії бідних в Україні належали 26,7 відсотка населення,
