Основну частину (75 відсотків) бідних становлять домогосподарства, в яких є діти віком до 18 років. Серед бідних - сім'ї з дітьми, де всі дорослі працездатного віку, становлять 47,2 відсотка, сім'ї, в яких усі дорослі працюють, - 18,5 відсотка.

Значною за масштабами групою бідних є пенсіонери: 44,5 відсотка бідних становлять домогосподарства, де є пенсіонери, причому 41,8 відсотка з них - це домогосподарства, де є непрацюючі пенсіонери, і 9,3 відсотка - домогосподарства, у складі яких тільки пенсіонери, які не працюють.

Працююче населення також не гарантоване від ризику потрапити до категорії бідних.

Надзвичайно збільшує ризик бідності безробіття, особливо в малих містах. Якщо в сім'ї, де немає безробітних, рівень бідності становить 22,6 відсотка, то за наявності трьох і більше безробітних він підвищується до 41,5 відсотка, при цьому грошові доходи в розрахунку на умовного дорослого (споживання голови домогосподарства враховується з коефіцієнтом 1, а кожного іншого члена домогосподарства - 0,7) зменшуються майже на 60 відсотків.

Найвищі показники бідності (36 - 43 відсотки) - в Миколаївській, Луганській та Чернівецькій областях. Найменше бідність поширена у м. Києві (10,6 відсотка), а також в Одеській, Кіровоградській, Закарпатській та Харківській областях (20 - 23 відсотки).

Діюча система пільг не забезпечує надання допомоги виключно бідним верствам населення, а сприяє помітному збільшенню доходів заможних верств населення, зростанню економічної нерівності. Якщо бідна сім'я одержує у вигляді пільг 6,1 гривні на місяць у розрахунку на умовного дорослого, то заможна - 13,1 гривні. При цьому питома вага пільг у сукупних доходах населення збільшується від 5,5 відсотка у десяти відсотків найбідніших сімей до 8,1 відсотка у десяти відсотків найзаможніших.

Зростання бідності супроводжується поглибленням майнового розшарування населення та появою багатих прошарків, чия заможність асоціюється з тіньовою та кримінальною діяльністю. Якщо серед найбіднішого населення розмір незареєстрованих доходів становить 1,7 гривні на одну особу на місяць, то серед найзаможніших - 208,2 гривні.

При значному збільшенні частки витрат, здійснених десятьма відсотками найзаможніших з обстежених громадян, рівень бідності зменшився з 27,9 відсотка за дев'ять місяців 1999 року до 26,7 відсотка за такий же період 2000 року. При цьому вартісна величина межі бідності зросла на 26,4 відсотка.

З бідністю пов'язані також такі явища, як безпритульність і жебрацтво. За даними Міністерства внутрішніх справ України, у 2000 році зареєстровано 26,4 тис. бродяг, з них 9,7 тис. - молоді люди.

Отже, всі зусилля органів виконавчої влади мають бути спрямовані на розв'язання найголовнішої соціально-економічної проблеми держави - подолання бідності.

Етапи реалізації Стратегії

Ця Стратегія реалізовуватиметься в три етапи:

перший (2001 - 2002 роки) - реалізація комплексу заходів щодо стабілізації рівня життя, усунення найгостріших проявів бідності;

другий (2003 - 2004 роки) - створення об'єктивних передумов для стабільного зростання реальних грошових доходів населення, забезпечення оптимального рівня зайнятості;

третій (2005 - 2009 роки) - посилення орієнтації економічних процесів на більш ефективне задоволення потреб людини, зменшення глибини бідності серед найбільш уразливих верств населення, створення передумов для переходу від цієї Стратегії до Стратегії запобігання бідності. На даному етапі активно діятимуть усі розроблені програми соціального захисту та ефективна система соціального страхування.

Очікується, що проведення соціальних реформ надасть змогу справедливо розподіляти економічні результати шляхом:

забезпечення динамічного зростання рівня реальних доходів населення;

створення умов для закріплення середнього класу.

Відбудеться істотне поліпшення матеріального становища більшості населення та всього комплексу соціальних показників, що характеризують якість життя людей.

Передбачається, що на період до 2010 року прогнозні показники бідності становитимуть:

(у відсотках) |

2000
рік | 2001
рік | 2002
рік | 2003
рік | 2004
рік | 2010
рік

Рівень бідності | 26,7 | 26,2 | 26 | 25,5 | 25 | 21,5

Рівень крайньої бідності | 14,7 | 13 | 12 | 10 | 8 | 3

Глибина бідності | 22,9 | 22,5 | 21,5 | 20,5 | 19 | 18

Стратегічні напрями подолання бідності
Підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці

Бідність не можна подолати лише шляхом підтримки нужденних. Потрібні комплексні підходи, орієнтовані як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви населення.

Необхідною передумовою подолання бідності є створення працездатним верствам населення умов для самостійного розв'язання проблем підвищення власного добробуту, що можливо лише в разі забезпечення продуктивної зайнятості, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, запобігання безробіттю.

На першому етапі передбачається зупинення скорочення зайнятості в усіх сферах економічної діяльності та стабілізація тривалості пошуку роботи.

Другий етап характеризуватиметься поступовим зниженням безробіття з одночасним збільшенням обсягів зайнятості.

Метою третього етапу визначено зростання сукупного попиту на робочу силу та забезпечення кількісної і якісної збалансованості робочих місць та робочої сили.

Державна політика зайнятості населення здійснюватиметься шляхом реалізації державної та регіональних програм зайнятості за такими основними напрямами:

збереження наявних та створення нових високопродуктивних робочих місць;

формування професійно-кваліфікаційного складу робочої сили відповідно до потреб ринку праці;

забезпечення активної участі у міжнародному розподілі праці;

створення умов для розвитку самозайнятості населення та підприємницької ініціативи, поширення вторинної зайнятості працездатного населення;

створення правової основи соціально-трудових відносин на селі, що виникають внаслідок розпаювання та передачі землі у приватну власність;

підтримка регіонів, у яких склалася критична ситуація на ринку праці, шляхом створення механізму сприяння розвитку колишніх депресивних територій;

сприяння працевлаштуванню неконкурентоздатних на ринку праці верств населення (осіб з обмеженими фізичними можливостями, молоді, жінок, осіб, які звільняються з місць позбавлення волі або примусового лікування) і створення надійного економічного механізму забезпечення їх зайнятості;

забезпечення роботою працездатних осіб із сімей з дітьми;

розвиток громадських робіт,