середньодушових грошових доходів населення — зарплат, пенсій, інших соціальних виплат; ліквідації заборгованості з них; забезпечення їх виплати у розмірах, не нижчих за встановлений законодавством мінімальний розмір, і збільшення середнього заробітку до прожиткового мінімуму; продуктивної зайнятості населення, зменшення кількості безробітних; створення механізму збільшення доходів громадян за рахунок здачі в оренду земельних та майнових паїв; пожвавлення житлового будівництва; поліпшення стану охорони здоров’я; адресної соціальної допомоги підтримки малозабезпечених верств населення.
Щоб отримати ці відповіді, потрібно дуже багато зробити. Отож заходів з реалізації обласної програми подолання бідності передбачено чимало. Насамперед — щодо розвитку ринку праці, підвищення зайнятості населення. Автори програми, зокрема, зазначають, що, за прогнозами, до нинішньої кількості незайнятих громадян — 73,8 тис. — найближчим часом додасться ще 7,6 тис. Із них цього року планується працевлаштувати через служби зайнятості на вільні та новостворені місця не менше 24,7 тис. Практично стільки ж, для скількох знайшли роботу торік (24383). А позаторік було працевлаштовано лише на 20% менше. Але ж за таких темпів хіба вдасться істотно зменшити безробіття до кінця дії затвердженої програми? Ні, гласить і програма. Якщо сьогодні рівень зареєстрованого безробіття в середньому по області становив 3,73%, то до 2004 року його передбачено зменшити до 3,65%. Тобто або лукавлять чиновники, по-різному витлумачуючи терміни «незайнятість» і «безробіття», або ж лукавлять цифри, які характеризують явище, не відбиваючи суті проблеми — і, тим паче, шляхів її розв’язання. Створюється враження, що пункти програми можна переписувати рік у рік, практично нічого в них не змінюючи, — вони будуть оптимістичними, багатообіцяючими й так само порожніми.
Як справедливо констатує програма, добробут працюючого населення залежить від рівня зарплати, питома вага якої в грошових доходах становить 40%. Тож першочерговим завданням нинішнього року є повсюдна ліквідація заборгованості, а далі — створення умов для зростання заробітку. Для цього необхідно здійснити такі заходи: погасити заборгованість; ініціювати внесення до регіональної угоди між облдержадміністрацією, профспілками та союзом промисловців і підприємців положень щодо умов зростання фондів оплати праці та встановлення міжпосадових співвідношень в оплаті; посилити контроль за дотриманням законодавства про оплату праці. Але як це робитимуть на місцях? І що буде тому, хто насправді чинитиме не так?
Або, скажімо, як практично вплине на поліпшення соціального захисту громадян такий пункт: «Сприяти впровадженню в області пенсійної реформи, організувати роз’яснення законопроектів «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне страхування»? Для кого писали такі пропозиції: «3.Активізувати організаційно-роз’яснювальну роботу по виявленню малозабезпечених сімей, які мають право на соціальну допомогу. 6. Створити банк даних малозабезпечених сімей»? Хіба цього не було досі? Невже такі речі не входять до посадових обов’язків працівників відповідних служб? Чи в медичні програми також вписуються пункти: «Лікувати тільки хворих»? І взагалі, хіба це — стратегія?
На жаль, програма рясніє такими перлами. І хибує однобоким підходом до бачення проблем. Резонно зауважив депутат М.Хіцінський: «У програмі зовсім не відбито ситуацію в селі — так, наче в наших селах бідних немає. Згідно з програмою, весь тягар лягає на соціальні служби — а вони в селах малодіяльні. І сучасні процеси на селі насправді сприяють поглибленню майнового розшарування, й аж ніяк не ліквідації бідності».
Але ж документ складали серйозні люди: працівники райдержадміністрацій, міськвиконкомів, Головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації, інших обласних структур і спеціально створена обласна робоча група. Однак вийшов папірець заради папірця, який самі автори й схвалили: добра половина депутатів облради — керівники різних рангів, у тому числі понад десяток керують районами, а ще більше — областю в цілому (губернатор і його заступники) та окремими галузями й напрямами. Керують, треба думати, успішно — інакше б їм не виявили довіри і не обрали б депутатами. А що при цьому народ бідний — то це часи такі злецькі настали, що хоч як добре тим народом керуй, а він усе бідний та бідний…
Одне слово, мав рацію хтось із ораторів, сказавши: «У нашій області, як і в державі, з бідністю ми боремося давно, тобто — весь час». Їй-право, не схоже, щоб програма, хоч і розрахована на певні часові рамки, мала намір колись припинити цей захоплюючий процес. Хоч і начебто наявне в ній усвідомлення того, що бідність неможливо подолати лише шляхом підтримки нужденних. Необхідні такі економічні умови, при яких в людей з’явиться можливість самим підвищувати свій добробут — тобто працювати і заробляти. Створення таких умов у державі — це і є справжня стратегія подолання бідності.
А програма... Не підтверджена фінансовими розрахунками — бодай у рамках мінімальних потреб, не переплетена з економічною програмою, яку приймали депутати, не «забита» в бюджет, — вона декларативна і непереконлива. Хоч і записано, що фінансове забезпечення здійснюватиметься в межах коштів, передбачених у державному й місцевих бюджетах, Пенсійному фонді та фондах загальнообов’язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів благодійних недержавних фондів, громадських та релігійних організацій, але конкретних сум і термінів надходження цих коштів не названо жодного разу. Таж десятки заходів заплановано вже на нинішній рік! А наступна сесія буде аж восени…
Чи треба було приймати такий документ? Хіба що для того, аби своїм існуванням нагадував про те, що потрібно робити. Та не можна позбутися враження, що писалося все це для галочки. Щоб засвідчити комусь, що ми таки бідні і нам треба