Пенсійне страхування має здійснюватися через створення недержавних пенсійних фондів.

Заслуговує на особливу увагу надання платних послуг у соціальній сфері. В умовах ринку платні послуги набирають все більших масштабів. З позицій фінансової теорії це явище об'єктивне і зумовлене як потребою більш справедливого перерозподілу благ і послуг залежно від трудових зусиль кожного громадянина, так і створення конкурентного середовища щодо надання послуг і досягнення на цій основі зростання їхньої якості. Крім того, урізноманітнення джерел фінансового забезпечення соціальних благ і послуг посилює рівень стабільності, повноти й реальності соціальної системи в цілому.

На сьогодні очевидним є те, що надання платних послуг державними організаціями й установами соціальної сфери, створення недержавного сектора у цій сфері повинно мати законодавче закріплення і контролюватися державними органами. Справа в тому, що соціальна сфера – явище досить багатогранне, платне надання благ і послуг повинно впроваджуватися, з урахуванням особливостей функціонування кожного напрямку соціальної сфери.

Так, наприклад, освіта включає за своїм соціальним призначенням дуже різноманітні форми послуг. Це дошкільне виховання, проведення заходів позашкільної роботи з дітьми, утримання цих закладів, надання загальної середньої, професійно-технічної, середньої спеціальної та вищої освіти. Кожний із цих напрямків потребує власного підходу до вирішення питань фінансового забезпечення.

Державні заклади позашкільної роботи з дітьми, до яких належать палаци дитячої творчості, станції юних техніків, натуралістів, туристів, повинні одержувати дотації з місцевих бюджетів, а не перебувати на повному їх фінансуванні. Аналогічне фінансування повинно бути передбачене і для дошкільних закладів освіти.

Фінансове забезпечення діяльності загальноосвітніх шкіл має здійснюватися за рахунок бюджетних коштів. Надання додаткових послуг повинно бути платним. Що стосується професійно-технічної освіти, то її фінансування слід здійснювати на основі пайової участі держави й підприємницьких структур, для яких ведеться підготовка кадрів.

Досить складною є ситуація щодо фінансування вищої освіти. На сьогодні держава фінансує із бюджету на підготовку кадрів вищої кваліфікації, а державні вищі навчальні заклади, які мають право надавати окремі платні послуги і до 20 відсотків спеціалістів готувати за їхній кошт. Такий підхід не має достатнього обґрунтування і веде до нераціонального використання бюджетних коштів.

Основною умовою поліпшення фінансового забезпечення діяльності вищих навчальних закладів і підвищення ефективності використання бюджетних коштів є науково обґрунтоване визначення потреби в спеціалістах вищої кваліфікації для державного сектора економіки. Держава повинна щорічно формувати замовлення на підготовку спеціалістів у вищих навчальних закладах і розміщувати це замовлення на конкурсній основі.

Потребу в спеціалістах із вищою освітою для економіки держави загалом визначає ринок. Держава із бюджету за фінансовими нормативами фінансує лише державне замовлення. Підготовка фахівців понад державне замовлення повинна бути платною. Такий підхід зменшить навантаження на бюджетну систему, дасть змогу уникнути структурних перекосів у підготовці спеціалістів вищої кваліфікації. Водночас на всіх рівнях освітньої системи повинні функціонувати приватні школи, ліцеї, гімназії, коледжі, інститути та інші освітні заклади як гарантія конкурентного середовища й підвищення якості освіти [4, 309].

Потребує удосконалення фінансове забезпечення системи охорони здоров'я. На сьогодні в Україні це складний комплекс лікувальних, лікувально-профілактичних та санаторно-профілактичних закладів, до яких належать лікарні й територіальні медичні об'єднання, поліклініки й амбулаторії, фельдшерсько-акушерські пункти, станції швидкої і невідкладної допомоги, станції переливання крові, санаторії для хворих на туберкульоз та для дітей і підлітків, будинки дитини, санітарно-епідеміологічні, дезінфекційні станції, центри здоров'я та заклади санітарної освіти. Тобто це розширена мережа державних закладів, що перебувають на бюджетному фінансуванні. Попередній досвід фінансування охорони здоров'я дає врешті-решт підставу дійти двох висновків. По-перше, держава не в змозі виділяти кошти в таких розмірах, які б забезпечували надання медичних послуг за постійно зростаючими якісними та кількісними показниками. По-друге, наявність лише одного джерела фінансового забезпечення охорони здоров'я уповні усуває конкурентні мотиви щодо діяльності цих установ.

Світовий досвід підтверджує, що успішне надання медичних послуг населенню можливе при наявності декількох джерел фінансування.

Найпоширенішими є на сьогодні три джерела – бюджет, кошти громадян і медичне страхування. Про вади бюджетного фінансування охорони здоров'я йшлося вище, проте платна медицина теж їх має. Вона недоступна для громадян із низькими доходами.

Саме тому жодна країна у світі не використовує як платну, так і безоплатну медичну допомогу в чистому вигляді. Платні медичні послуги є скоріше елементом, що характеризує повноту ринку лікувальних послуг. Платна медицина створює конкуренцію, так необхідну в ринковому середовищі. Отже, маючи досить високий рівень ефективності завдяки прямій формі оплати послуг, вона позитивно впливає на ефективність роботи всієї системи охорони здоров'я. З цих позицій створення й розвиток в Україні приватних лікарень і клінік слід розглядати як позитивне та необхідне явище. Водночас платні заклади, як і бюджетні, не можуть дати повноти забезпечення медичними послугами.

Тому набув поширення метод фінансування медичних послуг за допомогою страхових фондів, тобто шляхом запровадження медичного страхування. Ця форма вдало доповнює усі інші джерела фінансування і має перспективу в умовах України. Згідно з Конституцією України [] кожний громадянин має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

За рахунок бюджетних коштів кожний громадянин має право на безплатну медичну