МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
РЕФЕРАТ
на тему: “Соціальна політика в сучасному світі в Україні”
Зміст
1.
Соціальна політика та соціальна держава.
2.
Права та свободи громадян і соціальна політика.
3.
Мета, об'єкт і суб'єкти, основні складові та визначення соціальної політики.
4.
Місце соціальної політики в Україні - декларації та реалії.
5.
Висновки та пропозиції.
1. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ТА СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА
Поняття "соціальна політика" не набуло академічного означення через різні підходи до визначення ролі та місця держави та ступеню її відповідальності за життя та діяльність окремої особи чи сім'ї. Поняття "соціальної держави" було сформовано для того, щоб підкреслити що держава має розвинуту й стабільну економіку, а тому здатна не лише декларувати, а й проводити ефективну соціальну політику за умови неухильного дотримання прав людини. Соціальну державу розглядають як правову, діяльність якої орієнтовано на людину, забезпечення її добробуту, безпеки та розвитку. В сучасному цивілізованому світі будь-яка діяльність, в тому числі соціальна, нерозривно пов'язана з правовими гуманістичними цінностями - правами та свободами людини. Існує три модельних типи сучасної соціальної держави:
1.
Соціал-демократична - з максимальним рівнем соціального патерналізму держави й мінімальною соціальною відповідальністю людини.
2.
Консервативна або корпоративна - з приблизно рівномірним розподілом ступеню відповідальності за долю громадян між державою та особою.
3. Ліберальна або обмежена - з покладенням максимальної відповідальності за
громадян на їх самих, а держава забезпечує лише певний, мінімальний, рівень
соціальної підтримки.
При визначенні поняття соціальної політики на перше місце необхідно ставити не інтереси різних соціальних чи демографічних груп та їх узгодження, а людину, як основну складову будь-якої суспільної групи, а на меті діяльності держави та суспільних інститутів ставити задоволення її життєвих потреб за неодмінної умови дотримання громадянських прав і свобод людини. Поняття "соціальної політики" не має усталеного академічного визначення. Різні дослідники в своїх означеннях виходять з різних поглядів на зміст та цілі того, що називають соціальною політикою. Наведемо відомі підходи до проблеми встановлення дефініції "соціальної політики".
Перший підхід полягає в ототожненні соціального та суспільного, тому за цим підходом соціальна політика - це суспільні дії щодо вирішення загальносуспільних проблем, її мета - досягнення цілей всього суспільства . Зрозуміло, що при такому підході особисті проблеми людини, приміром, - втрата роботи, хвороба, похилий вік тощо, - залишаються на другому плані у порівнянні з інтересами всього суспільства. Далі буде наведено декілька прикладів дефініцій, в яких наочно виступає такий погляд.
Другій підхід виходить з необхідності вирішення, перш за все, питань захисту соціальне вразливих та потенційно небезпечних верств населення через систему державних
допомог та доброчинної діяльності . Такий підхід обмежує активність державних та громадських інститутів лише частиною суспільства, в той час, як переважна більшість громадян, - "безпечних", - залишається поза увагою державних органів, однак саме серед них відбуваються основні суспільні процеси.
Третій - має на меті пом'якшення негативних наслідків індивідуальної та соціальної нерівності через систему перерозподільних заходів. В основу частіше за інше покладається податкова політика направлена на вирівнювання диференціації прибутків.
Четвертий - покладення в основу діяльності принципів соціальної справедливості та соціального партнерства як основних цінностей сучасного громадянського суспільства .
П'ятий - виходить з необхідності регулювання, перш за все, соціально-трудових відносин, тобто відносин праці та капіталу, найманих працівників та роботодавців, а всі інші соціальні заходи будуються на цій основі. Зрозуміло, що при цьому значна частина суспільства, яка не входить в сферу цих взаємин, - пенсіонери, дрібні підприємці, представники творчих професій та інші подібні їм, - залишаються поза увагою суб'єктів соціальної політики.
Як бачимо, кожен з цих підходів має раціональне начало, хоча й не позбавлений деяких, вказаних вище, обмежень. Соціальна політика розвинених держав тією чи іншою мірою використовує усі ці підходи. Однак, незважаючи на численні наукові дослідження, державні документи та загалом важливість цього напрямку діяльності урядів та громадських інститутів усіх без виключення країн світу, навіть, з тоталітарними чи автократичними формами правління, усі сходяться лише на тому, що це, взагалі кажучи, система заходів, направлених на підвищення суспільного добробуту, покращання якості життя населення й забезпечення соціально-політичної стабільності. При цьому така визначальна характеристика як спосіб досягнення цих цілей - повністю випадає з цього та з усіх інших відомих нам означень.
Зрозуміло, що під таким аморфним означенням, яке наведено вище, можна приховати й насильниці дії на кшталт експропріації особистого майна - з метою поділу його між бідними, переселення цілих народів із свого краю в чужий та багато чого іншого, чому були свідками громадяни колишнього СРСР протягом майже всього минулого століття та що робилося також в інтересах "суспільного добробуту" та "забезпечення соціально-політичної стабільності".
Наведемо декілька визначень соціальної політики різних авторів, що дозволить краще зрозуміти різні точки зору та більш коректно сформулювати це визначення.
"Соціальна політика — діяльність та принцип суспільства, які формують спосіб, за допомогою якого воно втручається і регулює відношення між індивідами, групами, громадами, соціальними інституціями. Ці принципи й дії є результатом звичаїв та цінностей суспільства і значною мірою визначають розподіл ресурсів та рівень добробуту його людей." Тут поєднуються такі, несумісні, на наш погляд, категорії як "діяльність" та "принцип", очевидно, що між ними є зв'язок, однак визначальними мають бути принципи, а вже на них -будуватися діяльність.
"Соціальна політика держави - це певна орієнтація та система заходів, щодо оптимізації соціального розвитку суспільства, відношення між соціальними та іншими групами, створення тих чи інших умов для задоволення життєвих потреб їх