прав людини, які забезпечують її існування та розвиток як соціальної істоти і визначають простір компетенції соціальної політики. Реалізація багатьох конституційних прав може вимагати комплексних дій декількох складових не лише соціальної, а й економічної політики, тому прямої відповідності між окремим правом людини та галуззю соціальної політики може і не бути. Важливість забезпечення прав та основних свобод людини полягає в тому, що їх відсутність чи обмеження складають передумови для соціальної та політичної нестабільності як всередині суспільства чи держави, так і створюють напруженість у міждержавних стосунках.
Права людини, притаманні її природі, які є неодмінною умовою її існування, певною мірою було відображено в культурах та релігіях багатьох народів світу з давніх часів. Однак як цілісна світоглядна концепція права людини набули свого сучасного вираження лише у XVIII столітті у французькій Декларації прав людини та громадянина та в Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки . 1948 року ООН було прийнято Загальну декларацію прав людини , яка узагальнила досвід попередніх демократичних досягнень людства й стала з того часу основоположним документом для багатьох сучасних конституцій різних країн в сфері прав громадян. Ці права можна поділити на три групи, перша стосується громадянських та політичних прав і свобод - статті 1-21, друга - економічних, соціальних, культурних прав - статті 22-27, третя - колективних прав та індивідуальних обов'язків людини - статті 28-30.
До теми нашого дослідження мають пряме відношення права людини, що відносяться до другої групи, саме вони визначають сферу компетенції власне соціальної політики. Права першої та третьої групи мають опосередковане відношення - як умова діяльності соціальної держави.
Усі ці права знайшли своє відображення та набули подальшого розвитку в Конституції України . Розглянемо основні права людини, визначені Конституцією України, поділивши їх на ті ж самі групи:громадянські та політичні права та гарантії людини як члена суспільства - статті 25-26,28-41;
1)
права власне людини як соціальної істоти, які є необхідною умовою її життєдіяльності - статті 27, 42-54;
2)
загальні суспільні права, гарантії та обов'язки громадянина - статті 21-24 та 55-68.
Як видно в цьому розподілі лише одне з конституційних прав - право на життя, -знаходиться не в суцільній послідовності статей. На нашу думку його слід відносити саме до природних, а не громадянських прав, оскільки лише за умови реалізації цього права можна взагалі говорити про будь-які інші, в тому числі політичні, права людини.
До першої групи, - громадянських та політичних, - прав і свобод людини відносяться такі:
•
право на громадянство - статті 25 та 26;
•
право на повагу до його гідності - стаття 28;
•
право на свободу та особисту недоторканість - стаття 29;
•
гарантія недоторканості житла - стаття ЗО;
•
гарантія таємниці особистих комунікацій - стаття 31;
•
гарантія невтручання в особисте та сімейне життя - стаття 32;
•
гарантія свободи пересування та вибору місця проживання - стаття 33;
•
право на свободу думки і слова - стаття 34;
•
право на свободу світогляду і віросповідання - стаття 35;
•
право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації - статті 36 та 37;
•
право участі в управлінні державою - стаття 38;
•
право на мирні зібрання - стаття 39;
•
право на звернення до органів та посадових осіб державної влади - стаття 40;
•
право на власність - стаття 41.
До другої групи прав людини, без яких вона не може існувати як розумна істота, відносяться такі:
•
право на життя - стаття 27;
•
право на підприємницьку діяльність - стаття 42;
•
право на працю - стаття 43;
•
право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів - стаття 44;
•
право на відпочинок для тих, хто працює - стаття 45;
•
право на соціальний захист - стаття 46;
•
право на житло - стаття 47;
•
право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї - стаття 48;
•
право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування - стаття 49;
•
право на безпечне для життя і здоров'я довкілля - стаття 50;
•
права осіб, дорослих та дітей, в шлюбі та в сім'ї - статті 51 та 52;
•
право на освіту та навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови - стаття 53;
•
право на свободу творчої діяльності та захист інтелектуальної власності - стаття 54.
Третю групу прав, гарантій та обов'язків громадян пов'язано із загальним становищем людини в суспільстві, з її правовим захистом, та обов'язками людини як громадянина держави та члена суспільства, її ми не будемо торкатися в цьому дослідженні. Надалі для простоти та лапідарності будемо називати права першої групи - громадянськими, другої - природними, третю - суспільними.
Для визначення змісту та складових соціальної політики нас цікавитиме група конституційних природних прав людини, які забезпечують її існування та розвиток як соціальної істоти. Сукупність цих прав і визначає простір компетенції соціальної політики. При цьому власне права виступають в якості критеріїв, якими слід керуватися при визначенні заходів соціальної політики, та за якими, - наголосимо, - визначається результативність цих заходів. Зазначимо, що прямої відповідності між окремим правом людини та галуззю соціальної політики може і не бути, оскільки реалізація багатьох конституційних прав може вимагати комплексних дій декількох складових не лише соціальної, а й економічної політики.
На останнє необхідно підкреслити важливість забезпечення прав та основних свобод людини, оскільки їх відсутність чи обмеження складають передумови для соціальної та політичної нестабільності як всередині суспільства чи держави, так і створюють напруженість у міждержавних стосунках.
3. МЕТА, ОБ'ЄКТ І СУБ'ЄКТИ, ОСНОВНІ СКЛАДОВІ ТА ВИЗНАЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
Метою соціальної політики є створення