умов для реалізації конституційних прав і свобод людини, які забезпечують її існування та розвиток як соціальної істоти. Об 'єктом соціальної політики виступає кожна людина або, іншими словами, все населення країни. Суб'єктами соціальної політики є державні та суспільні інституції та власне
людина.
Складовими соціальної політики є:
•
піклування про працевлаштування;
•
створення системи соціального забезпечення;
•
підтримка малозабезпечених (слабких) верств населення;
•
створення всеохоплюючої системи охорони здоров'я;
•
вирішення проблем освіти;
•
узгодження внутрішніх суспільних та групових конфліктів;
•
боротьба із злочинністю;
•
збереження безпечного оточуючого середовища;
•
інші проблеми суспільного та особистого життя;
при цьому беззастережною умовою виступає додержання громадянських та політичних прав і свобод людини.
Соціальна політика - це діяльність державних та громадських інститутів, суспільних груп та окремих осіб (суб'єктів соціальної політики) направлена на реалізацію природних прав людини, що забезпечують її життєдіяльність та розвиток як соціальної істоти при беззастережному дотриманні її громадянських прав та свобод.
З викладеного в попередніх розділах стає зрозуміло, що метою соціальної політики є створення умов для реалізації конституційних прав і свобод людини, які забезпечують її існування та розвиток як соціальної істоти. Для України, зокрема, ці права та свободи визначаються у другій групі прав Конституції України, яку вище ми визначили як природні права людини. Оскільки всі громадяни проголошуються Конституцією України рівними у своїх правах (стаття 21), зрозуміло, що мета соціальної політики стосується усіх без виключення членів суспільства. Таким чином, об'єктом соціальної політики виступає кожна людина або, іншими словами, все населення країни. Хто здійснює соціальну політику, тобто виступає суб'єктами соціальної політики? Узагальнено, це - державні та суспільні інституції та власне людина, оскільки вона також і сама має нести відповідальність за свою долю, долю та добробут своїх близьких, та, взагалі кажучи, все суспільство. При більш конкретному підході до суб'єктів соціальної політики можна віднести:
•
державні органи, відомства та установи;
•
громадські, релігійні, благодійні та інші недержавні об'єднання;
•
комерційні, фінансові та інші бізнесові структури;
•
громадяни, які беруть участь на професійних чи добровільних засадах у здійсненні громадянських та суспільних ініціатив.
Виходячи з переліку тієї групи основних прав і свобод людини, що забезпечують її життєдіяльність та розвиток, можна визначити складові соціальної політики, це є:
•
піклування про працевлаштування;
•
створення системи соціального забезпечення;
•
підтримка малозабезпечених (слабких) верств населення;
•
створення всеохоплюючої системи охорони здоров'я;
•
вирішення проблем освіти;
•
узгодження внутрішніх суспільних та групових конфліктів;
•
протидія (в широкому контексті) злочинності;
•
збереження безпечного оточуючого середовища;
•
інші проблеми суспільного та особистого життя;
при цьому беззастережною умовою виступає додержання громадянських та політичних прав і свобод людини.
В цьому переліку легко помітити незвичні для соціальної сфери напрями діяльності -освіта, охорона здоров'я, суспільні конфлікти, боротьба із злочинністю тощо, однак за сучасних підходів вони мають стати неодмінними складовими соціальної політики. Таким чином, ми підійшли до того місця, де можна дати визначення того, що є соціальна політика в сучасному розумінні цього терміну. Пропонуємо давати таке визначення: Соціальна політика - це діяльність державних та громадських інститутів, суспільних груп та окремих осіб (суб'єктів соціальної політики) направлена на реалізацію природних прав людини, що забезпечують її життєдіяльність та розвиток як соціальної істоти при беззастережному дотриманні її громадянських прав та свобод.
4. МІСЦЕ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ - ДЕКЛАРАЦІЇ ТА РЕАЛІЇ
Зі зміною пріоритетів у сучасному українському суспільстві на перший план має вийти людина, її права та свободи. Такий підхід має своїм підґрунтям основні положення Конституції України, за якими: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна,
правова держава" (стаття 1). "Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави" (стаття 3). На жаль, розуміння пріоритетності соціальної політики ще не стало загальнопоширеним ні серед населення, ні серед державно-адміністративної еліти. Проблема, таким чином, має декілька складових:
•
відсутність пріоритетного підходу до соціальної політики
•
невизначеність сфер та напрямків соціальної політики.
•
не усвідомлення політичною та адміністративною елітою, а також широкими верствами населення дійсних суспільних цінностей.
Виходячи з переліку природних прав людини, можна визначити такі основні сфери соціальної політики:
1.
Людські ресурси.
2.
Трудові відносини.
3.
Соціальний захист.
4.
Житлова політика.
5.
Здоров'я населення.
6.
Освіта.
7.
Безпека життєдіяльності.
Підставою для окресленого простору компетенції соціальної політики є, по-перше, їх побудова на підґрунті природних прав людини, а, по-друге, те, що усі вони взаємопов'язані між собою, в певному розумінні - замкнуті в одну цілісну сукупність. Відповідно до сучасних стандартів та процедур, прийнятих у розвинених демократичних країнах необхідно на державному рівні здійснити такі кроки:
•
визначити поняття та сферу компетенції соціальної політики та уповноважений орган державної влади, який буде її проводити та координувати;
•
встановити пріоритетне місце соціальної політики серед інших напрямків державної політики;
•
визначити порядок формування соціальної та економічної політики держави.
Політика та діяльність та владних інститутів в Україні продовжують стару радянську традицію державного управління при якій соціальна сфера займала підпорядковане
положення по відношенню до економічного напрямку діяльності Уряду та державних
установ.
Зі зміною пріоритетів у сучасному українському суспільстві на перший план має вийти
людина, її права та свободи, а політична та економічна діяльність держави має бути
направлена на забезпечення цих прав та свобод, отже - посісти підпорядковане місце по
відношенню до соціальної політики.
Такий підхід має своїм підґрунтям основні положення Конституції України, за якими: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава" (стаття 1 - тут і далі позначення автора).
"Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави" (стаття 3).
Традиційне державне розуміння відносить до власне соціальної політики доволі обмежене коло питань - людські ресурси, грошові доходи та заробітна плата, ринок праці, соціальне страхування та пенсійне забезпечення,