з іншою природознавство, що розвивається все більше допомагає людині в практичному оволодінні силами природи. Під впливом об'єктивних обставин відбувається переворот у всій системі поглядів на науку, її місці і ролі в суспільстві, затверджується ідеал цілком “земного”, зверненого до реальності позитивного знання практично корисного для удосконалення людського життя. Така точка зору знайшла концентроване вираження у відомому афоризмі Френсиса Бекона: “Знання сила”. Найбільші мислителі XVII XVIII віків не тільки підводять підсумки попереднього розвитку, констатуючи значення науки, що посилилося для діяльності, існування і блага людини вони мріють про небачений, справді, нескінченний прогрес наукового знання, свято вірять в прогрес і його благотворний вплив на суспільство і індивіда. Наукове знання розглядається ними як вища цінність, а досягнення істини вважається самим прекрасним, самим гідним для людини заняттям, яке обов'язково повинно приносити і незмінно приносить практичні плоди.
У XX віці, в умовах науково-технічної революції, знову міняється вигляд науки, характер її взаємозв'язку з суспільством, загострюється суперечність впливу наукового пізнання на хід суспільного розвитку. Природно, здійснюється і переусвідомити соціокультурної значущості науки. Висловлюються самі суперечливі і різноманітні думки. Представники сциєнтизма (особливо популярного аж до 60-х років XX в.) абсолютизують роль науки, підкреслюючи ті незліченні блага, які вона приносить людині і людству. Прихильники антисциєнтизма (поширеного в 70 80-х роках) акцентують увагу на так же незліченних бідах, якими людство розплачується за блага. З початку 90-х років все частіше виявляється розуміння того, що наука сама по собі не всесильна, але вона і не “демон”, що вирвався з-під контролю людини. Наука це невід'ємний елемент суспільного життя і використання її досягнень, які самі по собі мають двоякий потенціал, залежить від суспільства, людини. Наука все більш владно вторгається не тільки в соціальну, але і в індивідуальне життя людини, впливаючи на його самосвідомість, емоції, кардинально міняючи його уявлення про світ і самому собі. Сучасна наука, звертаючись до біологічної природи і психофізіологічних особливостей людини, шукає ефективні шляхи, що допомагають активно формувати його здібності стосовно до розвитку техніки. Людина уперше в історії отримує можливість за допомогою медичної генетики зменшити вантаж патологічної спадковості, накопиченої в процесі еволюції, позбутися багатьох спадкових захворювань і т. д. Ход історії показує, що наука дійсно виступає важливим чинником суспільного прогресу. Однак, так буває тільки тоді” коли, з одного боку, суспільство готово використати наукові відкриття на благо людини, а, з іншою коли суспільні потреби усвідомлюються наукою, виступають її внутрішніми стимулами розвитку.
Хоч вплив науки на суспільне життя динамічний, мінливо, йому властиві і певні спільні стійкі риси. Виділяються три основні групи соціальних функцій науки. По-перше, функції культурно-світоглядні; по-друге, функції науки як безпосередньої продуктивної сили суспільства, і, по-третє, її функції як соціальні сили, пов'язані з тим, що наукові знання і методи все частіше використовуються при розв'язанні самих різних проблем суспільного життя. Отримання наукою різноманітних соціальних функцій слідство складних і суперечливих процесів, що відбуваються частиною послідовно, частиною одночасно. Проникнення науки у всі нові сфери життєдіяльності людини процес безперервний і безповоротний. Кожний канал взаємодії науки і товариства разів виникши, вже не зникає, постійно розширяється, стає все більш насиченим, двостороннім.
Культурно-світоглядна функція науки
Вже з моменту зародження в Древньому світі, наука виступала важливим чинником подолання пережитків міфологічного світогляду. Саме її виникнення багато в чому зумовлене потребою суспільства в новому баченні, розумінні світу, що спирається на знання. У епоху середньовіччя наука поступово здає світоглядні позиції. Положення верховної світоглядної інстанції завойовує релігія, теологія. У сфері науки, що зароджується залишалися проблеми більш приватні і “земні”. Але і тоді культурно-світоглядна функція науки не зникає. Сама теологія прагне мати наукоподібну форму, а в стінах монастирів продовжується освоєння, збереження і накопичення окремих наукових знань. Практично всі бунтарі від науки аж до XVII віку служителі церкви. Саме вони створили духовні передумови для того, щоб наука надалі сперечалася у теології за право визначати світогляд.
Перші реальні ознаки світоглядної значущості науки виявилися в епоху Відродження і пов'язані з коперніковським переворотом. Адже для того, щоб прийняти геліоцентричну систему Коперника необхідно не тільки відмовитися від деяких догматів, що затверджувалися теологією, але і погодитися з уявленнями, що різко суперечили буденному світосприйняттю. Пройшли сторіччя насичені численними драматичними епізодами переслідування і нерозуміння вчених, своїми відкриттями що спростовували традиційні світоглядні уявлення. Відповіді науки на питання, що стосуються структури матерії і будови Вселеної, виникнення і сутностей життя, походження людини і г. д. стало елементами загальної освіти. Без цього наукові уявлення не могли перетворитися в складову частину культури суспільства. Культурна цінність науки полягає в тому. що вона інструмент теоретичного і практичного оволодіння природою. Саме наука усуває характерне для традиційної свідомості “обожнювання природи”, перетворює її в “предмет для людини”, в “корисну річ”. У науці як культуростворюючій силі одночасно виражається прагнення людини до теоретично адекватного збагнення світу, і його ж прагнення до підкорення світу своїм цілям і потребам. Осягаючи і перетворюючи за допомогою науки навколишній світ, людина тим самим формує і себе як культурної людини. Міра оволодіння природою, об'єктивна міра його власного культурного розвитку, що досягається людиною за допомогою практичного використання науки.
Культурно-світоглядна функція науки не може бути реалізована без відповідної системи утворення і виховання. Щоб наука могла виконати суспільне призначення, створені знання повинні бути поширені, сприйняті і засвоєні широкими верствами населення. Така взаємодія науки і