етносу - як історично сформована на певній території стійкої сукупності людей, яка володіє загальними рисами і стабільними особливостями культури і психологічним складом, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень (самосвідомістю). Формування етносу проходить на основі єдності території, економічного життя. Однак в процесі подальшого розвитку деякі етноси втрачають спільність території. Етнос володіє певними рисами, які виражають системні властивості існуючого етносу і відділяють його від іншого етносу - це мова, народне мистецтво, традиції, обряди, норми поведінки і т.д., тобто компонентами культури, які передаються із покоління в покоління і утворюють етнічну культуру із своїм специфічним стилем. В соціології існує певна схема еволюції етнічної спільності: рід - плем'я - народність - нація. Історично першим ступенем еволюції етапу був рід, який утворювали сім'ї, що мали спільний корінь. Наступним стає плем'я, яке об'єднує кілька родів. Для племені характерна спільність мови, звичаї, міфи. Народність виникає на основі необхідності вести спільно господарську діяльність на великих територіях, захисту від ворогів і т.д. Народність характеризується спільністю проживання, однією мовою, культурою, традиціями, звичаями і т.д.
Наступний етап - нація виникає, коли економічні, політичні зв'язки впливають на внутрішню роздробленість народності, її інтеграцію. Нація є соціальною спільністю людей, однак включає і природне і економічне, і етнічне, і психологічне.
За твердженням українських вчених (В. Андрушенко, М. Михальченко), на сьогодні із близько 1000 різноманітних етносоціальних груп (націй, народностей, етнічних спільнот) лише 170-175 народів піднялися у своєму розвитку до рівня нації. З 160 існуючих нині держав понад 9/10 є багатонаціональними. Нації властиві такі ознаки, як: територіально-економічна цілісність; соціально-етнічна спільність; соціокультурна цілісність; спільність історичної долі, політичної впади і т.д. Високий потенціал нації визначається завдяки рівню національної свідомості та самосвідомості. Національна самосвідомість - це усвідомлення нацією і окремою людиною своєї приналежності до певного етносу, національного характеру, психології культурі ментальності. На Україні часто стверджують про досить високий рівень щ тональної самосвідомості в західних областях, що зумовлено поділом свого часу країни на східну та західну. Національна самосвідомість виступає од ним Із коренів етнічної самоідентифікації. Цей термін вказує на усвідомлення людиною своєї приналежності до певного етносу. Другим генетичним коренем є етнічна приналежність індивіда, його походження від батьків представників певної етнічної групи. Хоч досить часто дітям із змішаних шлюбів важко самоідентифікувати свою приналежність до того чи іншого етносу.
Націю можна практикувати, як спільність людей, що формується завдяки єдності територіальних, етнічних, економічних, загальнокультурних психологічних і т.д. засад.
Для означення населення держави, яке належить до різних етносів використовується термін «політична нація». Політичне нація - це сукупність громадян певної держави, що належать до різних етносів, але в сумі спільної історичної долі, політичних колізій творять державу.
Однією із найважливіших функцій поліетнічної держави є регулювання міжетнічних взаємин та недопущення конфліктів та етнічному фунті. Виділяють такі основні види міжетнічних взаємин у поліетнічних суспільствах: апартеїд, асиміляція (добровільна, насильницька), плюралізм. Найбільш прийнятним, з точки зору сучасної концепції і гуманізму, демократії, є варіант побудови міжетнічних взаємин на принципі плюралізму.
Саме цими питаннями і займається етносоціологія. Етносоціологія - це галузь соціології, яка вивчає генезис, сутність, функції, загальні закономірності розвитку етносів, міжетнічні (міжнаціональні) відносини і розробляє основні методологічні принципи їх дослідження.
3. Соціальна стратифікація суспільства
У суспільстві завжди існує велика кількість соціальних груп, які різняться за своїм становищем у системі соціальних зв'язків, тобто завжди існує соціальна нерівність. Тому ще одним важливим процесом соціального життя соціальна стратифікація. В перекладі з латинської strata - це верства, пласт, прошарок. Соціальна стратифікація вказує на розшарування суспільства на різні соціальні верстви, групи, спільноти. Вона відображає соціальну неоднорідність суспільства, різне соціальне становище його членів, їх соціальну нерівність.
В соціології існує декілька підходів щодо пояснення причин соціальної нерівності, а значить і соціальної стратифікації. Так в основі функціоналістських теорій (Т.Парсонас, Т.Девіс, І.Мур) лежить ідея про те що деякі види діяльності суспільство вважає більш важливими в порівнянні з іншими. Тому люди, які виконують ті соціальні функції, повинні бути більш кваліфікованими, отримувати значно вищу платню. Функціоналісти вважають, що стратифікація забезпечує оптимальне функціонування суспільства, що вона природня, необхідна, неминуча, бо пов'язана з багатоманітністю потреб, функцій і соціальних ролей. Згідно марксистської школи соціології, в основі нерівності лежать відносини власності та характер, ступінь і формула володіння нею. Панує той, хто володіє засобами виробництва. Вся історія людства - це історія боротьби класів, тому розвивається конфлікт, який з часом завершиться ліквідацією експлуатації.
Марксистську школу вважають представником конфліктного підходу до аналізу соціальної стратифікації. Конфліктний підхід набуває розвитку у М.Вебера, який виділяє крім економічного і такі критерії, як соціальний престиж (успадкований чи набутий статус) і приналежність до певних політичних кругів чи партій. Ідея багатомірної стратифікації набуває розвитку у П.Сорокіна, який вважав, що неможливо дати єдину сукупність критеріїв приналежності до якої-небудь страти і бачив у суспільстві три групи диференційованих ознак: першу утворюють такі характеристики, якими люди володіють від народження (етнічна приналежність, статеві особливості, родинні зв'язки і т.д.); друга включає ознаки, пов'язані з набутим соціальним статусом і виконанням відповідної ролі (різні види професійно-трудової діяльності): третю групу утворюють елементи «володіння» (власність, матеріальні і духовні цінності, привілеї, підвищені права, можливість керувати людьми і т.д.).
І хоч, як бачимо, існує різноманіття думок та підходів до проблеми соціальної стратифікації, все ж виділяємо загальну позицію. Соціальна стратифікація - це природна і соціальна нерівність між