Загрози політичної небезпеки: політичні переслідування, систематичні тортури, жорстоке звертання, репресії до окремих громадян, контроль сфери ідеології, інформації.

Загрози культурної та суспільної безпеки: зменшення культурної багатоманітності монополізація засобів масової інформації, нерівність можливостей між соціальними, етнічними та релігійними групами, сільським і міським населення, центром і периферією. Нерівність між мігрантами і основаним населенням. Соціокультурною загрозою є поширення псевдокультурних знань і цінностей (чаклунство, ворожіння).

Глобалізація створює нові загрози людині. Зростають глобальні ринки, взаємозалежність між людьми. Є такі зміни, породжені глобалізацією, які визначають інші зміни життєдіяльності сучасної людини, функціонування цілих держав. До таких глобалізацій них змін належать:

щораз більша залежність людей від транснаціональних компаній;

зниження фактору територіальної обумовленості в життя людини (соціальний, світовий простір зменшився); деякі моменти життєдіяльності людини (робота, відпочинок, доходи) здійснюються далеко за межами місця проживання;

підвищення значення соціального світового часу; збільшився темп зміни ринків і технологій, швидкість суспільних світових процесів, що прискорюють ритм життя, нестабільність в суспільстві;

знижена роль національних кордонів для торгівлі, капіталів, інформації, культури, цінностей.

Такі зміни ведуть до зростання ризиків які є наслідками змін, що відбувається далеко за межами проживання людини: небезпеки, які не можна відвернути на національно-державному рівні, їх раптовість. Йдеться про фінансову нестабільність, економічні кризи, ріст міграції, що поширює СПІД, нові технології, що випереджають можливості людини наперед визначити їх шкідливість, міжнародну організовану злочинність (виробництво і продаж наркотиків, тероризм, торгівля жінками і дітьми), зростання числа біженців.

Культурна небезпека, пов’язана з глобалізацією полягає в тому, що глобальні інформаційні та комунікаційні технології формують новий світовий простір і створюється передумови для уніфікації культури, громадянської думки, ціннісних орієнтацій, політичної поведінки. Системи цінностей сім'ї: общини, трудового колективу руйнуються. Збільшується масштаби і темпи маргіналізації.

3.8.2. Зміна умов та факторів формування особистості

Тенденція до переоцінки модерністських цінностей як універсальних для всього людства називається постмодернізація. На зміну швидше, вище, сильніше” приходить “якісніше, багаторізноманітніше, “триваліше”. За П.Бурдьє, головний капітал постіндустріального суспільства - не промисловий і не фінансовий, а символічний – складна комбінація ресурсів освіти, престижу, публічного впливу, репутації, відомості, суспільного визнання. Ріст соціокультурного розмаїття постіндустріального суспільства виражається в пом’якшенні жорсткої соціальної структури, у збільшенні значимості тимчасових неформальних об’єднань, створених для рішення певних соціальних задач (протестні акції, передвиборчі кампанії, благодійні заходи). Замість неконтрольованої індустріальної діяльності, наукового прогнозування, економічної експертизи вирішальним є коеволюція природи і суспільства, гармонійне вписування соціотехнічних комплексів в біоландшафтне середовище. Замість ідеології підкорення природи, революційного перетворення суспільства - коеволюційна стратегія спільного стійкого розвитку. Існує “настальгія за природним”. Виникають наднаціональні і географічно концентровані зони розвинутої науки, техніки, технології, культурно-духовних благ, зони елітного населення. Це в деякій мірі збіднює соціальні зв’язки еліти з решта населенням.

Процеси глобалізації відкривають нові можливості людського розвитку, зв’язані з всесвітнім поширенням найновіших знань, техніки, технології, форми виробничої організації, сфери послуг. Вони мобілізують творчу ініціативу, інтелектуальні здібності. Програміст і менеджер стали типічними фігурами у всіх країнах світу. Ці можливості розподілені нерівномірно. Глобалізація розширює та інтенсифікує зв’язки людей, різних культур, націй, країн.

Знеособлені зв’язки є функціональними зв’язками через Інтернет, телебачення. У цих функціональних зв’язках відсутні солідарність, взаємне співчуття. Це можна назвати функціональним відчуженням. Прискорений глобалізацією соціально-економічний ріст, розширення знань та інформації змінює умови і фактори формування особистості. Сучасній людині доступно більше найрізноманітнішої інформації. З’явився механізм імітації чужого досвіду. Посилюється процес індивідуалізації. Першою причиною індивідуалізації є рухливість і нестійкість соціально-групової структури суспільства, нормативно-цінних систем, швидкість культурних зрушень, ріст соціальної, професіональної і географічної мобільності людей, поява нових індивідуалізованих видів трудової діяльності. Глобалізація підштовхує процес індивідуалізації, збільшуючи обсяг функціональних соціальних зв’язків індивіда.

В слаборозвинутих країнах “надздоганяючих”, індивідуалізації сприяє дестабілізація соціально-економічного статусу масових груп населення, зайнятість в неформальній економіці, тимчасові заробітки, незахищеність інституціоналізованими системами. В таких ситуаціях індивід розраховує тільки на себе.

Позитивне значення індивідуалізації в тому, що вона підвищує відповідальність особистості за власну долю, самостійність, самовизначення. Завдяки розширеному інформаційному горизонту особистість вибирає світові стандарти сучасного способу життя. У цьому виборі все менше грає роль культура традиції, норми і цінностей власного соціального середовища. Індивідуалізація стає стандартизацією глобальної масової моделі способу життя. Індивідуалізація може мати явно негативний характер. Мається на увазі, зокрема індивідуалізовані вишукані насолоди.

Глобальне поширення масової культури загострює проблему ідентичності особистості людини, яка втрачає свої внутрішні культурно-національні, культурно-релігійні зв’язки і найближчі соціальні зв’язки, втрачає джерело життєвих смислів, духовного змісту, позбавляється внутрішніх правил життя. Культурна глобалізація у виді вестарнізації чи американізації стає зовнішньою для інших народів, націй, індивідів. Реакцією на орієнтацію і запозичення чужої культури є агресивний націоналізм і релігійний функціоналізм.

Але конфлікт між чужою і своєю культурою розв’язується не на шляхах націоналізму чи релігії, а на основі культурного синтезу. Запозичення норм і стандартів життя має мати вибірковий характер. Глобальний характер має суперечність між багатством, силою технічних засобів виробництва, комунікації, знань, інформації і незрозумілістю смислу життя, його цілей. Зникли великі цілі, що об’єднують людей.

У багатьох країнах виникла проблема “Що далі?”, які ж постматеріальні цінності?

Самодостатня інтернаціональна та індивідуальна особливість уникає жорстких рамок соціальних структур. Вона сама будує свій стиль життя, свою філософію життя. Особа живе, граючись, розважаючись, оскільки вона матеріально забезпечена і свобідна.

Життя людини плине, мінливе, але і має місце стан відносної сталості, закріплений у нормах, звичаях, стереотипів взаємодій, регламентах. Тому і поведінка людей буває, то як рефлекторно-ситуативні акти окремих дій, або як впорядкована