Лібералізм проголошував суверенітет людини в суспільстві, достоїнство людини. Але цей суверенітет є проблематичним в умовах капіталізму, де найменший робітник залежить від роботодавця, власника, багатія, змушений підпорядковується правилам корисної функції, яка приносить прибуток.

Лібералізм також критично відноситься до деперсоналізації, інструменталізації, висуває вимоги свободи, рівності, прав людини. Та моральний розум не співпадає з принципом збагачення.

Приватна власність в умовах капіталізму не є абсолютним злом, як це вважав марксизм. Без приватної власності неможлива самостійність людини щодо держави і влади. Безперечним є взаємозв’язок приватної власності і свободи.

Приватна власність має не тільки економічний зміст, але й моральний і тоді вона розуміється як можливість автономії людини, як власність на яку ніхто не має жодних прав. Власність охороняється правом, державою. Власність (приватна) стала загально визнаною, загальноприйнятим соціальним фактором. Капіталізм виробив право власності, а не право на власність, каже Капустін Б. “Перше означає те, що за власністю признається право диктувати суспільству закони свого збереження і росту... Друге обертається неприйнятною для капіталізму вимогою щоб власністю володіли всі. Революційний смисл цієї вимоги полягає не тільки і навіть не стільки в перерозподілі матеріального багатства, скільки в запереченні всіх форм організації праці, які не дають трудящому можливість бути самодіяльною особистістю”11 Капустин Б. Что такое либерализм? – Свободная мысль – ХХІ, 2004. №9. – С.47

Якщо людина втрачає власність, вона одночасно втрачає свободу. Власність є не тільки право на володіння речами, нерухомістю, грошима, акціями, але й право на життя, погляди і переконання. Право власності є і правом на свої права. Власність людини визначає виникнення і функціонування політичних і правових інститутів, які є гарантами свободи людині в суспільстві.22 Див. Пайпс Р. Собственность и свобода. – М. - 2000

Особиста і приватна власність грають вирішальну роль у визначення характеру взаємодії особи і держави. З появою державної влади з’являється свобода індивіда, забезпечення її прав. При родоплемінних відносинах індивід не в стані висувати свої інтереси, окремі від общини. Тільки в умовах держави людина усвідомлює свою автономію, своє “Я” і може його реалізувати. Державна влада гарантує право власності і сама окреслює свої границі. Право власності утворює сферу у яку держава прямо не вмішується. Створюється основа для виділення сукупності особистих прав, розвиток яких веде до виникнення демократичного суспільства і створення громадянського суспільства. Коли держава є власником (стародавні східні монархії, соціалістичне суспільство), то індивід не може протистояти державі.

Капіталізм сформував економічну людину. Модель “економічної людини” служить основою для дослідження проблем етики. Вона ґрунтується на ідеї А.Сміта щодо егоїстичного підприємця, що переслідує особистий інтерес і здійснює господарську діяльність. Ця модель висуває особистий інтерес як визначальний в мотивації поведінки економічного суб’єкта. Етичним виправданням егоїстичних дій “економічної людини” є те, що його особиста вигода співпадає із суспільною вигодою.

За А.Смітом, “економічна людина” – егоїст, володіє природною свободою, яка обмежена совістю і загальноприйнятими нормами; виробник благ, що прагне особистої вигоди; гуманний, великодушний, самоконтролюючий. Це образ “економічної людини”. Сутність моделі: “імпліцитна модель ринкової економіки, що гарантується на вільній конкуренції”,11 Радионова Н.В. Модели «Homo oeconomicus». – Человек, 2004 №43 с. 79 взаємозв’язку особистого і суспільного інтересів. Досягнення особистого інтересу за допомогою такого механізму як ринок (“невидима рука”), що веде до зростання суспільного блага.

У Маркса “економічна людина” активна (керує виробничим процесом) і водночас пасивна як власник капіталу, заінтересована в “автоматичному” прирості додаткової вартості. По своїй суті модель орієнтована на максимізацію рівності у володінні ресурсами і розподілі благ на основі суспільної власності. Інтереси індивіда підлеглі інтересам суспільства. Недоліки: не дозволяє враховувати особисті уподобання при задоволенні потреб, ігнорує роль творчості, ініціативи, винахідництва в економічному процесі, не враховує фактор ризику.

Це були моделі класичної школи – А.Сміта, Д. Рікардо, Д.Ст. Мілля, К.Маркса. У всіх них образ “економічної людини” звівся до підприємницьких, споживацьких, егоїстичних рис. Недоліки моделі показують наскільки навіть “економічна людина” більш широка свої зв’язками, діями, інтересами, мотивами, уподобаннями.

Російський економіст Н.В Радіонова виділяє такі недоліки моделі “економічної людини” А.Сміта: не враховується суперечність між особистим і суспільним інтересами, незалежність засобів до існування від заслуг перед суспільством, ігнорування поведінки споживачів.

У Д.Ст. Мілля “економічна людина” абстрагується від всіх мотивів крім прагнення до багатства, порівнює ефективність різних засобів до досягнення цілі. Суть рікардовської моделі в тому, що вона описує людину через апріорні передумови, орієнтується не тільки на оцінку дій по їх результатам, але й на дотриманні прав людини. У взаємозв’язках особистого і суспільного інтересів припускає, що сума щастя всіх досягається ціною принесення в жертву особистих інтересів. Недоліки: зведення людської природи до наживи, егоїстичних мотивів; відірваність від сфери виробництва; зведення економічного аналізу до оцінки благ; допускає існування здібностей моментально реагувати на зміну умов. Отже, “економічна людина” – егоїст, прагне до особистої вигоди, багатства, його зростання, насолод, раціоналіст, винахідливий, пристосованець, творчий, здатний до максималізації, користі, прибутку.

В залежності від цілей, які ставить перед собою особистість, людей можна поділити на людину економічну (Homo economics, HE) і людину інституційну (Homo institutius, HI).

Людина економічна прагне до багатства, до покращення матеріальних умов життя; збільшення матеріально-фінансових цінностей, максимізації, користі. Людина інституційна прагне до вигідної посади, авторитету, слави, максимазації особистого становища в структурі соціальних інститутів, соціального статусу, владних