Серед методів дослідження молодіжних проблем найуживанішими є систематичні спостереження, ін-терв'ювання та анкетування, тестування, аналіз особи-стих щоденників, біографічних описів, творів, у яких відображається процес формування і розвитку молодої людини. Але через розпорошеність і відомчу відокрем-леність науково-дослідних установ, які вивчають молодь та її проблеми, ще й досі не вироблено єдиної методики вивчення молоді, відсутні серйозні міждис-циплінарні дослідження, сучасна молодіжна концеп-ція. Це спричиняє певний розрив між теоретичним та емпіричним напрямами аналізу проблем молоді, збіль-шення кількості аматорських досліджень.

2. Основні категорії соціології культури

Соціологія культури досліджує місце й роль культури в суспіль-ній системі, культурну діяльність та культурний рівень різних соціальних груп, стан і функціонування соціальних інститутів культу-ри, різні форми поширення стійких соціальних відносин людей, груп, суспільства в цілому з природним та соціальним оточенням, динаміку розвитку цих відносин, що дає змогу визначити рівень культури тих чи тих суб'єктів і робити висновки щодо їх прогресу або регресу.

Залежно від масштабів і форм взаємодії рі-зних суб'єктів з оточенням розрізняють види і форми культури. Соціологи вирізняють насамперед дві особливі форми культури:

1) матеріальну, що включає фізичні об'єкти, створені людськими руками (житлові будинки, знаряддя праці, книжки, прикраси та ін.) їх називають артефактами. Артефакти завжди мають певну цінність для людини, певне символічне значення, виконують певні функції.

2) духовну, що включає нематеріальні об'єкти, створені розумом і почуттям людини (мова, знання, традиції, міфи, символи тощо). Вони існують у свідомості людини, підтримуються людським спілкуван-ням, але до них не можна доторкнутися, їх «помацати». Нематеріальні об'єкти потребують матеріальних посередників: знання містяться в книгах, традиція привітання втілюється в рукостисканні тощо.

Залежно від того, хто створює культуру і який її рівень, розрізняють такі її види: загальнолюдську, елітарну, народну, масову і два різновиди: субкультуру й контркультуру.

Загальнолюдська культура — це культура, вироблена людством протягом усієї історії його існування. Вона ґрунтується на загальнолюдських цінностях — істині, добрі, красі, справедливості тощо. У межах окремого суспільства виокремлюють такі форми культури, як елітарна, народна й масова.

До елітарної чи високої культури належить класична музика, високоінтелектуальна література, витончене мистецтво, розраховані на високоосвічену частину суспільства. Створюється вона фахівцями високого класу для еліти.

Народна культура (її ще називають аматорською чи фольклором) створюється аматорами-творцями, що не мають професійної підготовки й зв'язана з життям широких народних мас. її репрезентують казки, легенди, міфи, пісні, танці. За формою виконання елементи народної культури можуть бути індивідуальними, груповими, масовими.

У сучасному суспільстві під впливом засобів масової інформації виникла ще одна, так звана масова культура, що апелює до всіх і розрахована на масове вживання. Вона з'явилась у середині XX століття, коли засоби масової інформації стали доступними всім прошаркам населення. Масова культура витісняє як елітарну, так і народну, їй притаманна поверховість, стандартизація, уніфікація. Вона має меншу художню цінність і значно менше збагачує особистість духовно, ніж елітарна чи народна культура. Ясна річ, бувають і винятки.

Кожне суспільство має деяку сукупність культурних зразків, які сприймаються всіма членами суспільства. Така сукупність називається домінуючою або загальною культурою. Водночас окремі групи суспільства розвивають певні культурні комплекси, що не сприймаються всіма членами суспільства, тобто формує свою культуру, яка відрізняється від загальної і називається субкультурою.

Субкультура — це частина елементів суспільної культури (цінностей, норм, переконань, зразків поведінки тощо), модифікованих відповідно до вікових, професійних, класових, територіальних та інших особливостей певної соціальної групи, спільноти. Наприклад, національна чи професійна субкультура, субкультура організації тощо. Субкультури відрізняються від загальної культури певними специфічними особливостями, що відповідають умовам життєдіяльності спільноти, групи. У субкультурі зберігаються засади загальної культури, її шкала цінностей, але виникають додаткові елементи, наприклад, норми, які забезпечують регулювання зв'язків у відповідних соціальних інститутах — військова, лікарська, освітня, сімейна субкультури тощо.

Є субкультури, в яких зосереджується увага на специфічних особливостях життєдіяльності їх суб'єктів: міська й сільська субкультури, субкультура гуцулів, волинян, поліщуків. Можуть виникати субкультури на засадах різного розуміння шляхів розвитку суспіль-ства тощо. Різновидом субкультури є девіантна культура. Наприклад, стиль життя і поведінка наркоманів, алкоголіків, повій, сатаністів. Представники різних субкультур орієнтуються на різні цінності, по-різному організують своє дозвілля, читають різні книжки тощо.

Субкультура може дуже відрізнятися від панівної культури суспільства, але не може їй протистояти. Коли це трапляється, то йде-ться вже про контркультуру. Контркультура є в кожному цивілізованому суспільстві. Прикладом контркультури можуть бути субкультури груп злочинного світу, терористів, різних молодіжних угруповань (панків, хіпі, неофашистів), які не визнають правових норм суспільства, ігнорують суспільну мораль, традиції, правила поведінки, активно заперечують офіційну, «державну» культуру і часто намагаються її зруйнувати.

Отже, до складу культури суспільства входить велика кількість позитивних та негативних субкультур, і це свідчить про її багатство, динамічність, можливість адаптації до нових соціальних умов.

Завданням соціології є аналіз співвідношення між усіма формами культур, виявлення суперечностей між ними, вивчення їх оцінки різними соціальними спільнотами. Соціологи мають знати: чи мирно співіснують різні культури, чи виникають між ними культурні конфлікти — ситуації, коли цінності однієї культури (контркультури чи девіантної культури) вступають у суперечність із цінностями іншої (панівної), їх цікавить, які наслідки матиме культурний конфлікт, чи сприятиме він позитивним змінам у домінуючій культурі, появі в ній нових, ліпших взірців.

Найбільшу увагу науковці