Національна культура — це певний набір символів, цінностей, норм, взірців поведінки, вірувань, що характеризують конкретну спільноту (етнос) певної держави, країни. Одна національна культура може бути лише в тій державі, в якій панує лінгвістична та етнічна єдність. Більшість сучасних держав мають кілька, а то й багато національних культур — субкультури національної більшості та субкультури національної меншості.

Завданням соціології є вивчення можливого зсуву субкультур, механізму їх співіснування, культурних конфліктів, державної культурної політики.

Як правило, національним меншинам потрібно докладати чимало зусиль, щоб зберегти свою самобутність, захистити свої національні цінності в середовищі, де проживає національна більшість, культура якої справляє на решту культур помітний тиск. Така ситуація спостерігалася в колишньому СРСР, коли народам, що входили до його складу, зокрема українському народові, було дуже важко зберегти свої національні надбання і свою національну культуру.

Правильна культурна політика уряду, держави справляє неабиякий вплив на інші аспекти суспільного життя, зокрема на економіку, загальний добробут і соціальний спокій у державі.

Особливе значення для соціального спокою держави має конфесійна культура, яка формується на спільних віруваннях, належності до однієї конфесії, церкви. Це породжує спільність символів, цінностей, ідеалів і взірців поведінки.

Найбільш поширеними у світі є християнська, мусульманська, буддійська конфесійні культури. Кожна з них має відгалуження — субкультури. Наприклад, християнська культура має такі субкультури, як православна, католицька, протестантська. У свою чергу, ці субкультури мають власні субкультури.

В Україні маємо багато християнських і різних інших конфесійних субкультур. На жаль, не всі вони знаходять між собою спільну мову.

Професійна культура тісно зв'язана зі змістом професійної дія-льності, роллю, яку вона відіграє в суспільстві, організацією робочого місця представників даної професії. На неї справляє великий вплив професійна освіта та підготовка.

Соціологія має вивчати співвідношення суперкультур, субкультур, контркультур, суперечності між ними, їх оцінку різними соціальними групами. Важливою соціологічною проблемою є звичка оцінювати інші культури крізь призму стандартів власної культури, виносити судження про них з позицій вищості власної культури. Таке явище дістало назву етноцентризму.

Як стверджує американський соціолог У. Саммер, за етноцентризму певна група в суспільстві вважається центральною, а всі інші співвимірюються і співвідносяться з нею.

В якійсь мірі етноцентризм притаманний усім суспільствам і народам. Він їх згуртовує. Етноцентризм є необхідною умовою появи національної самосвідомості. Без етноцентризму неможливий патріотизм.

Проте трапляються і крайні прояви етноцентризму, наприклад, націоналізм, зневага до інших культур. Ці явища, на жаль, є нині дуже поширеними і проявляються у нав'язуванні комусь своєї системи цінностей, свого способу життя. Яскравим прикладом можуть бути США.

Однак здебільшого етноцентризм виявляється в більш лояльних формах, і його основна установка така: я перевагу віддаю своїм зви-чаям, хоча розумію, що певні звичаї інших культур можуть бути в чомусь ліпшими. Явища етноцентризму спостерігаються скрізь і завжди, коли людина порівнює себе з людьми іншої статі, віку, представниками іншої організації чи іншого регіону. Щоразу вона ста-вить себе в центр культури і розглядає інші її прояви, постійно порівнюючи їх зі взірцями свого культурного середовища.

Коли йдеться про значну роль етноцентризму в процесі згуртування індивідів навколо певних культурних взірців, слід наголосити і на його консервативній ролі. Він може стримувати розвиток культури. Дійсно, якщо культура вважається кращою у світі, то для чого в ній щось змінювати, удосконалювати.

Протилежним за значенням є культурний релятивізм, що .проголошує абсолютну самобутність будь-якої культури. Згідно з цим принципом будь-яка культура може бути зрозумілою лише у влас-ному контексті, і тільки тоді, коли оцінювати її за її власними стандартами в усій цілісності. Цю тезу вперше сформулював Г. Самнер і згодом розвинув Р. Н. Бенедикт.

На наш погляд, слід виходити з того, що будь-яка культура є здобутком загальної цивілізації і її слід розглядати в системі всіх культур, з орієнтацією на тенденції розвитку загальнолюдської культури.

А це є поєднанням рис етноцентризму і культурного релятивізму у сприйнятті культури. За такого підходу індивід не тільки відчуває гордість за культуру своєї групи чи суспільства, є прихильником її основних зразків, а й здатний зрозуміти інші культури, поведінку членів інших соціальних груп і визнає їхнє право на існування.

Соціологія розглядає культуру як складне й динамічне утворення, причому у двох аспектах: культурна статика, що описує культуру в спокої, і культурна динаміка, що описує її в русі. До культурної статики належить внутрішня будова культури, тобто сукупність базисних елементів, рис та форм, характерні конфігурації їх поєднань. Динаміка культури — це ті засоби, механізми та процеси, які відображають трансформацію культури, її зміни. Культура перебуває в постійному русі, вона зароджується, розвивається, поширюється, утверджується, руйнується тощо.

Вивчення структури культури розпочалося з 1949 р. американським дослідником Е. Хобелєм, який вирізняв найменшу частку культури — культурний елемент. За визначенням Е. Хобеля, культурним елементом є поведінковий взірець чи матеріальний продукт, що більше не ділиться. Наприклад, елементами матеріальної культури є ложка, сокира, замок, нематеріальної — потиск руки як форма привітання, перехід вулиці на зелене світло та ін. Кожна культура складається із безлічі елементів. Кожний із цих елементів може бути частиною багатьох культур, тобто культур різних суспільств і часів.

Сукупність окремих культурних елементів, які є відгалуженням певних засадних елементів і зв'язані з ними функціонально, утворює культурний комплекс. Прикладом може бути навчальний процес (засадний елемент), що з ним зв'язаний цілий навчальний комплекс: методичні розробки, аудиторії, студенти, підручники, лекції, семінарські та практичні заняття, іспити, оцінки успішності тощо.

Культурний комплекс є проміжним між культурним елементом