Теоретико-методологічною основою дослідження є фундаментальні науково-психологічні засади щодо становлення особистості (Г. О. Балл, Л. Ф. Бурлачук, М. Й. Боришевський, С. Д. Максименко, В. П. Москалець, Л. Е. Орбан-Лембрик, В. О. Татенко, І. Д. Пасічник та ін.), концептуальне положення про детермінанти та механізми поведінки, що відхиляється від норми (В. П. Васільєв, Є. П. Ільїн, Н. Ю. Максимова, В. М. Оржеховська та ін.).

Методи дослідження. Для досягнення мети й вирішення завдань використано такі теоретичні методи: теоретичний аналіз і узагальнення наукової та навчально-методичної інформації; загальні емпіричні методи – спостереження, анкетування, бесіда; тестові методики (тест-опитувальник А. В. Фурмана «Особистісної адаптивності школярів», методика «Оцінки мотивів досягнень», методика «Стиль спілкування» та «Шкала самооцінки»). У процесі обробки даних застосовувались методи математичної статистики (кластерний аналіз, коефіцієнт кореляції r-Пірсона). При обробці даних використовувався пакет статистичних програм для ПК SPSS 13.0 for Windows та пакет програм Microsoft Office for Windows XP Professional.

Вибірка становить 149 старшокласників (учні 7 і 11 класів) сироти та соціальні сироти навчальних закладів міста Івано-Франківська.

Теоретичне значення дослідження полягає у поглибленні психологічних знань про психологічні особливості та механізми соціальної адаптації дітей-сиріт та соціальних сиріт до сучасних умов життя.

Практичне значення дослідження полягає у розробці психодіагностичного комплексу методик для виявлення психологічних особливостей соціальної адаптації дітей-сиріт та соціальних сиріт до сучасних умов життя, у накресленні практичних рекомендацій щодо психокорекції у роботі з даною категорією дітей.

Структура та обсяг роботи.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Робота містить 3 таблиці, 11 рисунків, 2 діаграми, 3 гістограми, 5 дендрограм.

РОЗДІЛ І.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА СОЦІАЛЬНИХ СИРІТ ДО СУЧАСНИХ УМОВ ЖИТТЯ

1.1. Сирітство як науково-психологічна проблема: онтогенетичний ракурс

О Боже справедливий, чого так є на світі?

Сідають бузьки не на ті дахи,

А без війни осиротілі діти несуть свій хрест не за свої гріхи.

Ольга Боржова

Діти-сироти – проблемна група і не тільки в психологічному плані, позбавлені емпатійного спілкування в сім'ї, з близькими людьми, що перенесли жорстоке поводження, це те, що можна вважати частиною початкового капіталу, супроводжуючого стартові позиції. У звичайних випадках, як правило, початковий адаптаційний потенціал дає сім'я: соціальний статус, виховання, здоров'я, освіта і багато що інше [51].

У дітей, які ростуть в умовах фактичної відсутності батьківського піклування, спостерігається: порушення фізичного та психічного здоров’я; деформація особистості дитини, що заважає її розвитку, а іноді унеможливлює формування її позитивних якостей; неспроможність до повноцінного сімейного життя, виконання у майбутньому батьківських обов’язків через негативне наслідування прикладу батьків; розвиток асоціальних установок, неприйняття соціальних цінностей суспільства; кримінальні прояви, причиною чого є ігнорування дитячих прав; алкоголізація та наркотизація підлітків.

Перелічені ознаки знецінення людської особистості виступають своєрідним захистом, „імунітетом”, що формується у дітей, які виховуються в кризових умовах депривації сімейних стосунків. Ці ознаки негативних проявів можна розглядати як своєрідну функцію самозахисту несформованої дитячої свідомості від оточуючого середовища. Тому треба чітко усвідомлювати необхідність соціальної адаптації дитини, що вилучається із асоціальної сім’ї або втрачає контакт з батьками через різні обставини.

Поняття „адаптація” – одне з ключових у дослідженні живого організму, оскільки саме механізми адаптації, вироблені в результаті тривалої еволюції, забезпечують можливість існування організму в мінливих умовах середовища.

Наукова і практична актуальність проблеми "адаптації" полягає в тому, що сучасне суспільство зацікавлене зберегти і поліпшити здоров'я людини. Тому вивчення механізмів і закономірностей адаптації дитини, що вилучається із асоціальної сім’ї або втрачає контакт з батьками в різноманітних соціальних умовах має важливе значення в рамках даної роботи. Пріоритетної уваги заслуговує вивчення цього феномена у зв'язку зі специфікою психічного розвитку сиріт та соціальних сиріт. Оскільки „позбавлена батьківської (сімейної) опіки дитина не відчуває позитивного впливу на процес формування мотивів своєї діяльності, на шкалу цінностей, ідеалів, оцінок, самооцінок і це позначається не лише на взаєминах із оточуючими її дорослими і ровесниками, а й на власній самосвідомості”.

Справедливо говорять, що якщо розвиток є стратегія життя, то адаптація - це тактика, яка дозволяє живому утримуватися в певних еволюційних рамках, забезпечуючи тим самим можливість прогресу.

Зважаючи на те, що люди по-різному реагують на зміни в оточуючому середовиші і різні стрессори (тобто відрізняються по своїй пристосовності), найбільш пріоритетним стає завдання вивчення і розробки системи поліпшення цієї якості (або здібності) з метою ефективної дії на неї.

Не дивлячись на ту обставину, що біологи вважають адаптацію одним з найбільш загальних, якщо не найпоширенішим, в своєму середовищі поняттям, вони самі визнають, що дотепер не тільки не існує загальної теорії адаптації, але і не сформульовані навіть загальні принципи аналізу адаптивних явищ, не встановлені їх основні закономірності, немає досить чітких і однозначних визначень (а деякі з визначень тавтологічні за своєю суттю).

До теперішнього часу залишаються справедливими слова одного з найбільших фахівців у галузі теорії автоматичного регулювання Роберта Калаби, який відзначив в 1962 г.: "В даний час ми можемо сказати, що адаптивне регулювання є таємниця, загорнена в головоломку, заховану усередині загадки".

У період всього життя людини - з моменту народження (тобто виділення з утроби матері як автономного, самостійного організму) і до самої смерті - її безперервно супроводжує процес адаптації. Цей процес нероздільний з самим поняттям "життя": немислиме життя без адаптації, так як і адаптація не існує поза життєвим циклом живого організму.

Адаптація (від лат. аdapto - пристосовую) – одне з центральних понять біології. Механізми адаптації підвищують стійкість організму до перепадів температури, до нестачі