У молодших школярів, які виховуються в інтернаті, нерозвинена довільна саморегуляція поведінки. Це відповідно позначається на їхній готовності до шкільного навчання, на загальному розвитку особистості. Такий стан спричиняється строгою регламентацією їхньої життєдіяльності, пов’язаної із суворим режимом дня, постійними вказівками дорослих. За таких умов у дітей лише формується звичка до „покрокового” виконання вказівок дорослих і не розвиваються ініціативність, здатність самостійно планувати, діяти і контролювати свою поведінку. Встановлено, що в умовах інтернату у дітей спостерігаються суттєві порушення в мотиваційній сфері, що виявляється в „симптомі відчуження бажань”.

Порушення в інтлектуальній, мотиваційній сферах, в сфері саморегуляції, довільності поведінки призводять до наступних відхилень у розвитку особистості школярів з інтернатних закладів. Це наочно вивляється в особливостях переживання молодшими школярами ситуацій фрустрації, пов’язаних з виникненням перешкод на шляху досягнення цілей, реалізації бажань. Проявляється невміння спілкуватися як з однолітками, так і з дорослими. Реакції вихованців інтернату збіднені, мають самозахисний характер. Вони частіше звертаються до дорікань, звинувачень, погроз, тобто до реакцій самозахисного типу, що свідчить про недостатній розвиток особистості, про постійне прагнення перекласти відповідальність за ситуацію на інших. Це непродуктивний шлях переживання критичних ситуацій. За допомогою індексів самостійності й агресивності дійшли висновку, що самостійність дітей з інтернату в два рази нижча, ніж у їх однолітків із звичайних шкіл. Водночас індекс агресивності майже в 2,5 разачастіше спрямований на інших, ніж у дітей, які виховуються вдома.

Загалом виявлено, що у дітей з інтернату значно менше успіхів у спілкуванні як із дорослими, так і з однолітками, ніж діти з сімей.

В умовах депривації основних потреб у молодших школярів відбувається порушення соціальної поведінки. Так, схильність до афективних реакцій діагностується у 30% дітей з інтернату, які навчалися в першому класі. При цьому порівняння даних з поведінкою дошкільнят у подібних ситуаціях не виявило суттєвих змін. Це свідчить про те, що саме переведення дитини в школу не впливає безпосередньо на розвиток її особистості. На розвитку таких дітей позначається отриманий ними раніше негативний емоційний досвід. У них легко виникає реакція фрустрації на будь-яку стресову ситуацію. Свою роль відіграє негативний асоціативний досвід і характер реакції на невдачу. Проте їхні однолітки, які виховуються в сім’ях, більш схильні брати на себе відповідальність за вирішення таких ситуацій.

Відхилення в розвитку особистості дитини, що виховується в умовах інтернату, більш помітні у підлітковому віці. Відомо, що цей період вважають перехідним, важким, переломним, критичним. У підлітків виникає відчуття дорослості, яке вони прагнуть реалізувати у своїх взаєминах з оточуючими. І якщо в період дошкільного і молодшого шкільного віку не створюються необхідні передумови для розвитку самостійності, адекватної реалізації почуття дорослості, то для багатьох вихованців школи-інтернату цей вік стає не просто перехідним, а й важким, кризовим. При цьому криза може проходити гостріше і довше, ніж у їхніх однолітків з сімей.

Існує потреба створення умов для успішної організації ситуації розвитку таких дітей в інтернаті. Насамперед треба враховувати, що для підлітків спілкування стає провідною діяльністю. До того ж у вихованців інтернату ця потреба розвивається швидше, ніж у їх однолітків з сім’ї. Разом з тим, вони недостатньо володіють досвідом інтимно-особистісного спілкування, через те стосунки з іншими мають більш об’єктивний характер. Це, в свою чергу, позначається на характері переживання ними ситуації невдачі. В них спостерігаються ті ж самі порушення, що й у молодших школярів: переважають реакції самозахисного типу.

Індекс самостійності у підлітків з шкіл-інтернатів у два рази нижчий, ніж у однолітків з сім’ї. Вони більш схильні до конформізму. Порівняння за індексом спрямованості агресивності показує, що він у підлітків з інтернату у 1,5 раза вище, ніж у однолітків із сімей. Все це потребує психокорекційної роботи. Суттєвим моментом у розвитку особистості підлітків є рівень їх самосвідомості. Умови інтернатної установи і тут справляють свій вплив. Невпевненість у собі, емоційна неврівноваженість є характерни виявом особистості дитини з інтернатної установи.

Суттєвим моментом у розвитку особистості підлітків є їхнє ставлення до майбутнього. Дослідження показали, що у підлітків з інтернату переважають так звані близькі плани. Ця розбіжність особливо велика у підлітків 6-го класу. Звичайні школярі частіше говорять про професії, якими хочуть оволодіти, про перспективи навчання в інституті, про те, якою людиною хочуть бути. Суттєво розрізняються висловлювання підлітків з приводу своєї майбутньої професії. Якщо у загальноосвітній школі кількість професій, які називають підлітки, зменшується від класу до класу, то в інтернаті навпаки – збільшується. Інтернатні діти частіше називають професії, які потребують освіти технікумів та ПТУ. Професійне самовизначення відрізняється тим, що у звичайній школі спочатку формуються уявлення про ідеальну професію, а потім про реальну, у підлітків же з інтернату майбутня професія з самого початку має більш реальний характер.

Спостерігаються відмінності й в уявленні про себе як про особистість, яка розвивається. Кількість таких дітей у масових школах практично не зменшується з 6-го по 10-й клас. В інтернаті висловлювання про себе як про особистість зустрічається значно рідше. У 6-ому, а потім у 7-ому класі цей показник різко зростає і вже не відрізняється від показників загальноосвітньої школи. Ця тенденція зберігається у 8-ому класі. Відмінності спостерігаються між хлопчиками і дівчатками. У загальноосвітній школі їх немає, проте в інтернаті про себе як про особистість, що розвивається, говорять переважно