При порівняльному вивченні розвитку підлітків інтернату і школи певна увага приділяється особливостям формування психологічної статі. Під „психологічною статтю” розуміють систему певних потреб, мотивів, еталонів, які характеризують уявлення людини про себе як про чоловіка або жінку, а також наявність специфічних способів поведінки. Усвідомлення людиною своєї належності до певної статті, переживань, пов’язаних з цим почуттям, відіграє важливу роль у розвитку особистості. На жаль, у дітей з інтернату обмежена можливість для адекватної статевої ідентифікації, вони рідко або взагалі не включені у безпосередні сімейні взаємини. Це певним чином відбивається на структурі еталонів мужності-жіночності. За даними досліджень і в цьому питанні існують певні відмінності між групами підлітків з інтернату і з сім’ї. Вони виявляються не стільки в змісті даних якостей, скільки у ставленні до якостей, притаманних чоловікам і жінкам. Вихованці інтернату схильні ідеалізувати взаємини у сім’ї. При цьому позитивна ідеальна модель в їх уявленні є розмитою, без побутових подробиць. Водночас вони мають уявлення про те, якими ці стосунки не повинні бути, якими якостями не повинні бути наділені чоловік, батько, жінка, мати. В результаті виникає конфліктна система вимог, де переплітаються, з одного боку, ідеалізація, а з іншого – надміру занижені вимоги до виконання елементарних етичних норм. Конфліктна система вимог негативно позначається на процесі становлення психологічної статі.

У підлітків зі школи уявлення про сім’ю і про взаємини в ній реальні, наповнені конкретним змістом. У них частіше страждає ідеальний план еталону, що може негативно позначитися на адекватному формуванні статі. Важливого значення набуває робота з підготовки підлітків до майбутнього сімейного життя, проведення групових занять з хлопчиками та дівчатками з проблем, що їх хвилюють. Необхідно надавати психологічну допомогу підліткам щодо розвитку ідентифікації зі статтю, гармонізації внутрішнього світу.

Важливим моментом у розвитку особистості підлітка є проблема самоствердження. Суть її багато в чому пов’язується ним з бажанням проявити себе в особистісно значущих якостях, з потребою остаточного визначення власного „Я”, своєї ідентичності, свого місця серед друзів у житті, в суспільстві.

Вивчення самоописів підлітків, які виховуються в різних умовах, показує, що підлітки з інтернату мають розмите уявлення про своє „Я”, усвідомлення його в контексті певних подій, що характерно для дітей молодшого віку. Домінуючою тенденцією до самопрезентації є вказівки на поведінкові характеристики. Водночас усвідомлення рівня свого статусу характерне для незначної кількості підлітків. Вони схильні до суджень про себе як вихованців певних соціально-рольових функцій (наприклад учня), що відбиває лише безумовну соціально-рольову належність і свідчить про знижений рівень розвитку ідентифікації, для них характерні відчуття малоцінності своєї особистості, занижений рівень самоконтролю.

Гошовський Я.О. [20] визначає умови виховання дітей в інтернатних закладах як деприваційні, відірвані від широких соціокультурних відносин у суспільстві. Депривація відмежовує дитину такого навчального закладу від соціальних зв’язків з навколишнім світом, ускладнює процес формування самої особистості як унікального і неповторного феномена, погіршує встановлення суспільно значущих стосунків через нестачу міжособистісних взаємин на рівні „батьки-діти”.

Позбавлення дітей реальної сімейної взаємодії, недостатній рівень позитивних соціально-рольових орієнтирів, корпоративність в умовах замкненого кола спілкування спричиняють підвищену агресивність. Умови інтернатного утримання посилюють у дитини відчуття соціальної відчуженості, нехтування нею як особистістю соціумом. І як відчути на собі ту любов, коли тебе люблять лише за службовими обов’язками, а після роботи завжди поспішають до власної родини, до рідних дітей?

Якщо розглянути негативні чинники, що затримують соціалізацію вихованця інтарнатного закладу, то умовно можна розподілити їх на групи:

емоційні проблеми (психотравмуючі): відсутність спілкування з біологічною матір’ю; деформація родинних зв’язків; дефіцит любові, ласки, уваги; замкнутість кола спілкування; регламентація проведення часу; жорстоке ставлення з боку персоналу, дітей у колективі; несформоване „Я”; підвищене почуття тривожності, відчуття ворожості соціуму; закомплексованість; відсутність диференційованого підходу до дітей з боку вихователів; відсутність свободи вибору;

соціальні проблеми: деформований соціальний особистий досвід; соціальна незахищеність після виходу із закладів опіки, відсутність матеріальної та моральної підтримки; надмірна опікуваність з боку вихователів; відсутність соціальних навичок власного життя; відсутність навичок щодо вирішення власних проблем з офіційними структурами; неспроможність протидіяти негативному сторонньому впливові; погана спадковість (наркоманія, алкоголізм, психічні захворювання батьків), що впливає на стан здоров’я;

економічно-територіальні проблеми: економічна депривація – у дітей немає власних заощаджень, відсутній досвід розпоряджатися грошима; відсутність особистого простору (власної кімнати, місця, можливості усамітнитися); постійне перебування у вузькому комунікаційному просторі; відсутність власних речей (крім одягу та предметів особистої гігієни);

економічні, соціальні, психологічні проблеми, з якими стикається дитина, котра виховується в інтернатному закладі, проектуються на сферу міжособистісних стосунків: з однолітками: самоствердження, комплекс „Ми”, суперництво; з дорослими: рентні взаємини; дорослий сприймається як обслуга; з іншою статтю: ранні сексуальні стосунки, сексуальне насильство, одностатеві сексуальні стосунки, невміння налагоджувати сімейні взаємини; у майбутньому: очікування рентних взаємин; відсутність уявлення майбутнього; проекція життєвого досвіду на власних дітей.

У дослідженні російського психолога Аралової М.П. [4] зазначається, що взаємини вихованців шкіл-інтернатів значно бідніші, ніж у ровесників з масової школи, деприваційні умови виховання формують вузькопрагматичні та споживацькі мотивації спілкування.

Перелік чинників, що впливають на становлення особистості дітей-сиріт у державних закладах опіки далеко не повний. Основними з них, що деформують особистість, є пролонгована соціальна психологічна депривація дитини в умовах інтернатного виховання, що Гошовський Я.О. визначає як „закладову” депривацію.

Дубровіна І.В. [27] наголошує, що у дітей, які виховуються в інтернатних закладах, спостерігається низька результативність у сфері спілкування, бідність засобів спілкування. Землянухіна Т.М., Лисіна М.І. [32], вивчаючи особливості розвитку допитливості депривованих дітей у ранньому