З погляду можливості широкого спілкування з однолітками життя в дитячому будинку могло б розглядатися як більш відповідне підлітку, ніж життя в сім'ї, але за однієї істотної умови: він повинен мати можливість вибирати групи спілкування, міняти їх, намагаючись здійснювати якісь реакції: словесні, емоційні або поведінкові, підліток набуває здібності до самоідентифікації, відстежування наслідків своєї поведінки, а потім і їх передбачення, тобто здібність до рефлексії. Реально ж підліток з дитячого будинку виявляється постійно включеним в якусь групу, де його соціометричний статус і думка про нього давно склалися і закріплені. Як це не парадоксально, дитячий будинок починає виконувати функцію сім'ї, але ця функція негативна.

2. Здібність до самовизначення дозволяє дитині вступати у різноманітні відносини з оточуючим її світом, залишаючись при цьому самою собою, зберігаючи власні межі.

Характерна особливість цієї здатності в тому, що потреби в самовизначенні первинно у дитини немає. Ця потреба формується дорослим тільки за умови, що дитина вже здатна володіти межами власного простору. Інакше потреба в самовизначенні підміняється потребою в злитті з іншими, а право відповіді на ключові питання самовизначення делегується комусь іншому. Таким чином запускається утриманський сценарій, що примушує дитину в майбутньому сподіватися на патронат, заступництво і довічну опіку.

3. Здібність до оволодіння соціально-рольовою поведінкою через систему диференційованих відносин звичайно формується за рахунок того, що в умовах сімейного виховання постійно розширюється радіус значущості для дитини різних осіб з її соціального оточення. Вже для маленької дитини відношення з батьком і матір'ю диференційовані. З часом соціальні зв'язки дитини ускладнюються за рахунок включення в них членів розширеної сім'ї: бабусь-дідусів, тіток-дядьків і т.п., що дозволяє дитині виявити подвійність соціальних ролей дорослого: його мати, наприклад, виступає і в ролі матері, і в ролі дитини у ставленні до своєї власної матері. Дитина дізнається про те, що батьки "ходять на роботу", де виступають в абсолютно іншій якості, ніж вдома.

В умовах дитячого будинку стосуни "дорослий-дитина" і "дитина-дитина", як правило, фіксовані, у зв'язку з цим діапазон уявлень дитини про соціальні ролі обмежений. Подолання цього обмеження можливе за рахунок включення вихователя в рольову гру дітей в нетрадиційній для нього ролі дитини, наприклад, в грі в "школу" вихователь бере на себе роль учня, а дитина - вчитель. Це дозволяє дитині подолати жорсткість рольової позиції дорослого і своєї власної.

При організації ігор за правилами в дитячих будинках бажана участь в них вихователів на "рівних" з дітьми правах, але при цьому майстерність вихователя значно підвищує уміння дітей; йому слід міняти свою позицію в процесі гри: періодично (але не завжди) він повинен підігравати дитині, наближаючи тим самим свою роль до ролі партнера-супротивника.

Діяльність педагогів установ інтернатного типу повинна бути спрямована перш за все на розвиток здібностей дітей до подолання труднощів соцілізації. Рішення цієї задачі залежить від підготовки педагогів, сформованості їх професійної позиції.

В узагальненому вигляді вплив деяких особливостей стилю виховання (слів, приписів, інструкцій та зразків поведінки) на формування психологічної позиції дитини представлено у табл. 1. [15; 281]

Таблиця 1.3.1. Вплив факторів виховання на формування психологічної позиції дитини

№ пор. | Зовнішні фактори виховання | Психологічні позиції

(варіанти особистості і типи долі)

1 | Підтвердження від дорослих „негарності” дитини | „Я – негарний, Інші – гарні”

(комплекс неповноцінності)

Кредо: „Моє життя не багато коштує”

Варіанти: пасивне переживання невдач; прагнення удосконалити себе за допомогою якихось предметів (зовнішня перевага за рахунок модного одягу тощо); прагнення вдосконалити себе зарахунок досягнення успіху в кар’єрі, спорті (зовнішня зверхність)

2 | Відкидання дитини

Суперечна поведінка вихователів (батьків)

Жорсткі покарання | „Я – негарний, Інші – погані”

(повна безнадійність)

Кредо: „Жити взагалі не варто!”

Варіанти: невдачі, алкоголізм, наркотики; самогубство

3 | Побої

Розбещеність дитини | „Інші – погані, Я – гарний”

Кредо: Чуже життя не багато коштує!”

Варіанти: жертва (усі погані); бажання робити боляче іншим: вербально (критика інших) або фізично (побиття, убивства); бажання розпоряджатися іншими (прагнення до влади)

4 | Твердження дорослих про позитивні риси дитини

Прийняття її такою, якою вона є

Розвиток у дитини зусиль до самовдосконалювання, прийняття відповідальності за своє життя, соціального інтересу та продуктивного підходу до невдач: „Не вийшло, то спробуй інакше” | „Я – гарний, Інші – гарні, Життя – гарне”

Кредо: „Життя варте того, щоб жити!”

Для того, щоб стати переможцем, необхідні свідомі дії й цілеспрямованість

Всеохоплюючий вплив виховання на дитину, його зміст і характер пов’язані з низкою психологічних механізмів соціалізації дитини, які були детально вивчені І.С.Коном [39]. Насамперед це підкріплення. Заохочуючи позитивну поведінку дитини і караючи її за порушення певних норм, вихователі тим самим закріплюють в її свідомості систему знань про те, які із них схвалюються, а які – ні . Заохочуючи успіхи дітей, спочатку навіть дещо перебільшуючи їх, підбадьорюючи у разі зривів, прищеплюючи їм почуття впевненості в собі, почуття радості від зробленого, від виявленої турботи про інших, вихователі закладають у дітях основи позитивного характеру.

Звичайно вихователі для пробудження творчих нахилів дитини надають їй свободу вибору. Водночас вони застосовують такий