Особливістю впливу на формування особистості є розуміння та врахування вихователями індивідуальних особливостей дитини. Дуже важливо, коли вихователі, знаючи внутрішній світ дитини, відповідно реагують на її бажання, інтереси, проблеми.

Вихователі застосовують різні засоби впливу на свідомість, почуття, волю дитини, формують у неї відповідні погляди, переконання, навички суспільного життя.[18]

Метод переконання реалізується через словесний вплив на свідомість дитини, її почуття. Переконання здійснюється в процесі бесіди, роз’яснення тих чи інших незрозумілих речей, розповіді, настанови, демонстрації дорослими конкретних прикладів поведінки. У процесі переконання не можна принижувати гідність дитини, потрібно завжди з повагою ставитися до її запитів та інтересів.

Застовується також привчання, спрямоване на вироблення регулярного виконання дітьми певних дій, які б стали звичною нормою їхньої поведінки. Мета привчання полягає у тому, щоб у дитини виробилася звичка виконувати певні дії без нагадування вихователів, щоб вони стали її внутрішньою потребою.

Водночас існує потреба у засудженні негативних вчинків дитини тобто у покаранні, яке покликане формувати у дитини почуття сорому за негативний вчинок, розкаяння, бажання виправитися, стати кращою. Покарання вимагає від вихователів великого педагогічного такту, внутрішньої культури. Воно повинно викликати переживання, а не фізичний біль і образу на дорослих, не озлоблювати дитину. Покарання поряд із карною функцією за певні діяння має також виховний вплив. З цього приводу Сухомлинський зауважував, що „покарання перевиховує лише тоді, коли у чому небудь переконує, примушує замислитися над власною поведінкою, над власним ставленням до людей”[75].

Враховуючи особливості розвитку дітей, позбавлених батьківського піклування, можна сформулювати основні завдання, які стоять перед вихователями, опікунами на етапі соціальної адаптації: формування у дитини об’єктивної самооцінки, виховання відповідальності, заглиблення у власне єство, виховання самостійності, працездатності і творчості [64].

Людина не грає пасивної ролі в своєму соціальному становленні. Вона має певні завдатки, у неї формується індивідуальність, вона активна в освоєнні свого соціального досвіду. Виходячи з цього можна говорити про те, що всі люди, засвоюючи начебто одночасно загальний для всіх соціальний досвід, роблять це кожен по своєму.

Основним критерієм визначення ефективності форм виховання вважається рівень адаптації дитини до життя відповідно до вимог сучасного суспільного розвитку. Якщо раніше успіх у вихованні дитини оцінювали виходячи із того, наскільки вдалося передати дітям знання, навички, уміння, переконання, цінності, то сьогодні, в умовах значних і швидких соціальних змін цього явно не достатньо. Виховна робота повинна оцінюватись тим, наскільки успішно вихователі зуміли підготувати дитину самостійно діяти і приймати рішення. Адже самостійність, творча ініціатива і соціальна відповідальність стають визначальними рисами виховного процесу на сучасному етапі розвитку нашого суспільства.

РОЗДІЛ ІІ.

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ-СИРІТ І СОЦІАЛЬНИХ СИРІТ ДО СУЧАСНИХ УМОВ ЖИТТЯ

2.1. Основні методи та організація емпіричного дослідження

Методика та процедура емпіричного дослідження психологічних особливостей соціальної адаптації дітей-сиріт та соціальних сиріт до життя в сучасних умовах обумовлена специфікою, найперше, мети та завдань дослідження. Підбираючи комплекс методів психодіагностичного обстеження, ми керувалися потребою забезпечення оптимальної компактності та прогностичності методик. Тому в ході експериментального дослідження використовувались наступні методи:

Тест-опитувальник А. В. Фурмана «Особистісної адаптивності школярів» (текст та ключ методики наведено у Додатку А), який включає 15 запитань, за допомогою яких оцінюються вираженість показників (від «максимальна» і «дуже висока» до «низька», «критично низька», «супер-критично низька») за шкалами «Адаптованість», «Неадаптованість», «Дезадаптованість».

Методика «Оцінки мотивів досягнень» – досліджувані оцінювали міру вираженості (від 1 до 9 балів) таких своїх якостей як «Активність», «Прагнення до ризику», «Прояви ініціативи», «Прагнення до відповідальності», «Бажання діяти відразу», «Націленість на розв’язок проблем».

Методика «Стиль спілкування» (Додаток Б) – спрямована на визначення характерних особливостей спілкування досліджуваного. Методика включає оцінку досліджуваного суб’єкта за трьома шкалами – стилями спілкування: «Ригідний», «Перехідний (хаотичний)» та «Гнучкий» стилі спілкування.

Методика «Шкала самооцінки» – спрямована на діагностику рівня вираженості (від 1 до 9 балів) якостей особистості: «дотримання норм моралі», «швидкість і гнучкість розуму», вміння розуміти інших», «ерудованість», «дисциплінованість» та ін.

Анкета – спрямована на дослідження особливостей професійного самовизначення досліджуваних. Анкета, крім стандартних запитань на визначення статі і віку досліджуваних, включала наступні питання:

який твій улюблений предмет (у школі)?

яку професію ти вирішив (-ла) обрати?

в чому полягають труднощі вибору?

яким чином плануєш опанувати обрану професію?

якими рисами повинен володіти працівник обраної професії?

які з них у тебе є?

які треба розвинути в собі?

які ще професії тобі подобаються?

чим займаєшся у вільний час?

Емпіричне дослідження психологічних особливостей соціальної адаптації дітей-сиріт та соціальних сиріт до сучасних умов життя проводилося на базі школи-інтернату № 1 та загальноосвітніх шкіл м. Івано-Франківська (2008 р.) суцільним методом, на добровільній основі. Об’єм вибірки – 149 осіб. Вік – від 13 до 16 років (розподіл досліджуваних – див. табл. 2.1.1).

Таблиця 2.1.1. Розподіл досліджуваних за віком

Досліджувані | К-ть (чол.) | Вік (років) | Мода (Мо) | Медіана (Мd) | Середнє арифметичне (? (Мх))

Загальна кількість | 149 | 13–16 | 13 | 14 | 14,5

Хлопці | 57 | 13–16 | 13 | 14 | 14,2

Дівчата | 92 | 13–16 | 13 | 15 | 14,6

Вихованці інтернату (діти-сироти) | 87 | 13–16 | 13 | 14 | 13,4

Учні школи

(соціальні сироти) | 62 | 13–16 | 15 | 15 |