Батьки закладають фундамент життя для своїх дітей. Яким воно буде – чистим, прозорим, бурхливим, стрімким, блискучим, різнокольоровим, слабким чи темним, залежить саме від них, від взаємодії матері та батька.

Материнська любов безумовна за своєю природою. За Е.Фроммом кожна людина потребує безумовної материнської любові. Мати любить свою дитину – успішну або невдаху, талановиту або безталанну, здорову або хвору. Мати любить дитину не тому, що вона виконала соціальні вимоги, виправдала надії, а тому, що вона є її дитям, тому, що з його появою світ, в якому вона жила, перетворився, збулися очікування [23].

Відсутність материнської любові або її депривація викликають негативні наслідки для розвитку особистості дитини: порушується її соціальний, фізичний, психічний, емоційний розвиток. Дітей, позбавлених материнської людини, вирізняє холодність і нездатність відчувати любов та приязність. Материнська любов закладає в дитині почуття довіри до себе та світу, яке необхідне для розвитку здорової та зрілої особистості. Мати символічно і практично ставить дитину на ноги, створює внутрішню сімейну атмосферу.

На розвиток особистості дитини впливає досвід переживання жінкою вагітності (позитивний чи негативний), переживання пологів (входження у світ), досвід вигодовування грудьми, досвід взаємодії з дитиною в перший місяць життя та в перші її роки. Перший рік життя дитина пов’язана з матір’ю симбіотично. Яким був досвід перших років спілкування з мамою, такий досвід і понесе дитина в життя, у свою сім’ю, до майбутніх поколінь.

Батько від початку розвитку дитини в материнському лоні захищає матір, створює умови для здоров’я матері та дитини. Захисник і здобувач – споконвічні функції чоловіка. Батько піклується про забезпечення сім’ї, охороняє її від негативних впливів зовнішнього середовища; захищає, здобуває, створює умови, відповідає за життєдіяльність сім’ї, бере участь у підготовці до народження дитини та догляді за нею. У міру дорослішання дитини батько допомагає їй входити в соціум: навчає певним життєво важливим умінням і навичкам, дає поради. Любов батька є більш умовною. Батько любить за досягнення, набуття певних якостей, розвиток умінь. Любов батька дає дитині відчуття особливого емоційного і психологічного благополуччя, яке не може повною мірою дати лише матір. Любов батька навчає сина або доньку тому, як чоловік може проявляти любов до дітей, дружини та оточення. Для дівчинки образ батька – це перший чоловік, перший приклад позитивного – негативного способу поведінки чоловіка. Для сина – приклад того, як потрібно виконувати у житті чоловічі ролі. Від стилю й характеру їхніх стосунків залежить майбутня доля доньки як дружини та матері. Існує прямий взаємозв’язок між позитивним прикладом батька та щасливою родиною, створеною його донькою. Від характеру взаємин матері й сина залежить його сімейна доля як чоловіка. Якщо у батьківській сім’ї діти отримали негативний досвід спілкування з матір’ю або батьком, поліпшенню батьківських і подружніх функцій можуть сприяти методи сімейної психотерапії.

Якість виконання материнських і батьківських ролей залежить не лише від самих батьків, а й від суспільства. Жінка стає кращою чи гіршою матір’ю залежно від того, цінується чи знецінюється в суспільстві материнство. Ці ж слова підходять і до інституції батьківства.

Як і завдяки чому формуються батьківські установки, материнська та татусева любов до власної дитини, як впливає на родинні стосунки новонароджене немовля, чи можна запобігти соціальному сирітству, попередити появу безбатченків, які мають живих матір чи батька? На ці запитання шукають відповіді вчені психологи, педагоги, соціологи, це теми багатьох досліджень та наукових праць.

Розглянемо витоки прихильності матері до дитини. Ті, що вважають материнство вродженним почуттям, як правило, посилаються на інстинкт продовження роду, даному жінці від природи. Звідси – вагітність та поява дитини розглядаються як завжди бажані для породіллі, бо, мовляв, що то за жінка, яка не мріє стати матір’ю. Прихильникам такої точки зору важко відповісти на запитання, чому ж трапляється відмова від дитини, а то й вбивство її.

Всі діти мають право на сім’ю і на родинне щастя. Найкращим для них є зростання у найближчому і найріднішому оточенні – поряд із люблячими батьками та в рідному домі, але якщо це можливо і мікроклімат сім’ї відповідає їхнім інтересам. Якщо ж діти з різних причин не можуть зростати у батьківській сім’ї, то для забезпечення потреб у розвитку необхідне їх розміщення в інших сім’ях чи закладах .

Охорона дитинства базується на фундаментальній вірі в те, що для зростання та розвитку дитини суттєве значення мають батьки та сім’я.

Кожен батько й мати мають пам’ятати, що першорядне завдання – виховати достойних дітей. У цьому сенсі вони несуть відповідальність перед своїми нащадками, перед суспільством загалом. Діяльність дорослої людини з погляду соціальної значимості варто оцінювати передусім не з погляду ефективності виконання професійних функцій, а залежно від рівня вихованості її дітей [33].

Від народження сім’я дає нам відчуття того, хто ми є й де наше місце, а також відчуття нашого оточення.

Щоб розвинути впевненість у собі та здатність довіряти іншим, діти потребують прихильності від батьків. Завдяки цьому в дитини розвивається сумління, здатність спілкуватися з іншими, позитивна самооцінка. Також через родину передаються суспільні цінності, встановлюється культурна ідентичність, утворюється неперервний зв’язок між поколіннями.

Фахівці, з великим досвідом роботи з дітьми та кризовими сім’ями, на семінарі з проблем батьківства в Україні, який відбувся у міжнародному гуманітарному центрі „Розрада” виділили такі основні цінності, які формуються зараз у сучасній сім’ї:

духовність. Якщо духовність формується в сім’ї, то вона є стержнем