національні цінності. В цьому спектрі відбуваються позитивні зрушення. Люди починають замислюватися над своїми традиціями;

цінність знань; цінність освіти, здоров’я, матеріального добробуту;

цінність розваг, свят; цінність бути сучасним;

цінність гідності, самоповаги, самостійності;

формується нова цінність: потрібно покладатися на самого себе, ніхто особливо не допоможе;

орієнтація на позитив [58].

Свого часу, вивчаючи сім’ї, де батьки негативно впливали на дітей, Сухомлинський В.О. пов’язував незадовільний стан здоров’я дітей, травмовану психіку, важковиховуваність саме з асоціальним впливом сім’ї на їхній розвиток, і звертав увагу на те, що „важка дитина – це результат вад батьків, сімейного життя, це квітка, що розквітла в атмосфері безсердечності, неправди, обдурювання, неробства, презирства до людей, зневаги до громадського обов’язку”. Патологія розвитку дітей ускладнює влаштування їх у сім’ї усиновителів або опікунів, залишаючи єдиний можливий варіант подальшого виховання – дитячий будинок або інтернат.

Соціальний вплив тих, хто нас оточує, може активно відбиватися на соціальному розвитку дитини, сприяти формуванню тих чи тих особливостей характеру, якостей поведінки. Народна мудрість, спираючись на багатовіковий досвід виховання дітей, стверджує [33]:

Якщо дитина живе серед добра й чуйності – вона вчиться бути доброю й чуйною, турбуватися про інших.

Якщо дитина відчуває захоплення – вона пізнає свою цінність.

Якщо дитина знаходить розуміння – вона стає терплячою.

Якщо дитина живе серед ворожнечі – вона вчиться „воювати”.

Якщо дитина зустрічається з насміхом – вона стає несміливою.

Якщо дитина приневолена соромитися – вона почувається винною.

Якщо дитину оточують жорстокість, насилля – вона схильна до вияву подібної жорстокості й насилля.

Якщо дитина живе в атмосфері радості, мажору (бадьорості) – вона виявляє життєрадісність у своїх діях.

Психологи та педагоги вказують на недостатність мотиваційної сфери, підвищену психічну тривожність, нарозвиненість емоційно-вольових характеристик у дітей, які виховуються у сім’ях, життя яких ускладнено пияцтвом і аморальною поведінкою батьків (Алексеєва М.І. [3], Буянов М.І. [10], Воскобойнікова С.А. [17], Міньковський Г.М. [49], Мухіна В.С. [59]), а також у сім’ях, де не приділяється достатня увага вихованню дітей внаслідок переобтяженості батьків власними справами, роботою, кар’єрою (Зайцева З.Г. [8], Й.Лангмейер, З.Матейчек [39], Оржеховська В.М. [57]). Усі дослідники в основному сходяться на тому, що сімейні конфлікти, алкоголізм, аморальна поведінка батьків, відсутність чуйності і уваги до дітей, байдуже, зневажливе, жорстоке ставлення до них призводять до появи „ерзац-сім’ї”, проживаючи в якій дитина зазнає різноманітних форм депривації і ризикує набути такого девіантного досвіду, що може зруйнувати можливість повноцінного особистісного розвитку.

Численні психологічні та педагогічні дослідження доводять, що діти, позбавлені батьківського піклування, досить помітно відрізняються від своїх однолітків, які виховуються в сім’ях. Причому вони не гірші й не кращі від тих, хто виховується в сім’ях – вони просто інші.

ВИСНОВКИ

В ході виконання дипломної роботи було виконано наступні завдання:

1. Здійснено теоретико-методологічний аналіз проблеми соціальної адаптації дітей-сиріт та соціальних сиріт до сучасних умов життя.

В процесі соціалізації розв'язуються три групи завдань: адаптація, автомізація і активізація особи. Рішення цих задач, по суті суперечливих і в той же час діалектично єдиних, істотно залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників.

Соціальна адаптація припускає активне пристосування індивіда до умов соціального середовища, а соціальна автомізація - реалізацію сукупності установок на себе; стійкість в поведінці і відносинах, яка відповідає уявленню особи про себе, її самооцінці. Вирішення задач соціальної адаптації і соціальної автомізації регулюється суперечливими мотивами "Бути зі всіма" і "Залишатися самим собою". У той же час людина з високим рівнем соціабельності повинна бути активною, тобто у неї повинна бути сформована готовність до соціальних дій.

Умови організації життя діяльності дітей, позбавлених батьківського піклування, створюють зовнішні труднощі для успішної соціалізації, проте, у даної групи дітей існують внутрішні труднощі, які пов'язані з особливостями їх психічного розвитку.

Найбільш серйозним наслідком сиротіння є втрата "базової довіри до світу", без якої стає принципово неможливим розвиток таких найважливіших новоутворень особи як: автономія, ініціативність, соціальна компетентність, умілість в праці, статева ідентичність і ін.

Без цих новоутворень дитина не може стати власне суб'єктом міжособистісних відносин і сформуватися в зрілу особу. Втрата базової довіри до світу виявляється і в підозрілості, недовірливості, агресивності дитини, з одного боку, і формуванні невротичного механізму - з іншою.

Можна припустити, що втрата базової довіри до світу, що неминуче виникає у дітей, що виховуються в умовах депривації, як наслідок руйнування тілесного, зорового і звукового контактів з матір'ю, може бути відновлена за рахунок ініціації і деформації прихованих механізмів розвитку особи, що лежать в пізнавальній сфері.

Труднощі соціалізації, як правило, породжують гіпертрофовану адаптованість до соціальних процесів, тобто соціальний конформізм або гіпертрофовану автономність, тобто повне неприйняття норм відносин, що складаються в соціумі.

Наслідком аномальної соціалізації необхідно назвати такі явища, як соціальний аутизм (усунення від навколишнього світу), відставання в соціальному розвитку.

Причини виникнення труднощів входження дитини в систему соціальних відносин можуть бути самі різні, але, перш за все пов'язані з неадекватним сприйняттям дітьми-сиротами, соціальними сиротами тих вимог, які пред'являє навколишній соціум.

Наслідком соціального сирітства, нехтування дорослими своїми батьківськими обов’язками, фактичної втрати батьківського піклування є порушення всього процесу соціального розвитку дитини, становлення її як соціальної особистості

2. З’ясовано психологічні особливості категорії діти-сироти, соціальні сироти та психологічні механізми соціальної адаптації дітей, позбавлених батьківського піклування до сучасних умов життя.

Слід відмітити, що у дітей, які ростуть в умовах фактичної відсутності батьківського піклування, спостерігається: порушення фізичного та психічного здоров’я; деформація особистості дитини, що заважає її розвитку, а