Показовою тенденцією останніх років є відокремлення сім’ї від батьківства. Насамперед вона проявляється у значному поширенні неповних сімей (внаслідок різних причин: усвідомленого народження дитини без батька, розлучення подружжя, високого відсотку смертності населення у працездатному віці, тобто у тому віці, коли на утримання померлого були неповнолітні діти). Феномен, який досить важко зафіксувати, спираючись на статистичну інформацію та аналіз кризових явищ у суспільстві – це процес розмивання системи поведінкових норм у сфері шлюбу та сім’ї, а також уявлень про зміст сімейних та батьківських обов’язків.

Все це і низка інших соціально-психологічних чинників призводять до поширення сирітства в Україні і, що має особливо загрожувальний характер, такої його складової, як соціальне сирітство.

Сирітство – це соціальне явище, виникнення якого обумовлено наявністю в суспільстві дітей, батьки яких (або єдиний з них) померли.

Соціальне сирітство – соціальне явище, обумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків по відношенню до неповнолітньої дитини. Соціальні сироти – це особлива соціально-демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин залишились сиротами при живих батьках.

Із соціальних сиріт окрему групу складають діти, від виховання яких батьки відмовилися відразу ж після народження. За неофіційною інформацією близько тисячі дітей в рік сиротіють в перші хвилини життя.

На 27 березня 2008 року в дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях виховується 4611 дітей.

Щодо міста Івано-Франківська, то станом на 1 січня 2008 року за даними служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради дітей-сиріт 76, дітей, які позбавлені батьківського піклування 243. з них виховуються в сім’ях опікунів – 210, школах-інтернатах – 64, прийомних сім’ях – 10. статистичних даних про стан соціального сирітства на даний час немає.

Аналіз причин збільшення кількості „дітей вулиці” в ряді регіонів свідчить про небажання батьків займатись вихованням дітей, пияцтво в сім’ях та низький рівень доходів більшості сімей. []

У більшості з дітей соціальних сиріт батьки є в біологічному, але не в соціальному сенсі. Алкоголізм, наркоманія, ігроманія (в основному) – цунамі нашого соціуму. Всіх слабких, необережних і просто тих, хто був поряд „небезпечного місця” змиває хвиля стихії. Якщо чоловічий алкоголізм вважається потенційно виліковним, то жіночий відрізняється вкрай неблагополучним протіканням і призводить до дуже швидкої деградації і розладу особистості. Важко навіть думати про ті жахи, в яких живуть діти до вилучення їх з асоціальних сімей. Зазвичай їх не б’ють ціленаправлено і систематично, але мама може в приступі гніву облити сина кип’ятком або просто не годувати – так як нема чим, або продати свою дочку на ніч співжителю за пляшку. Причому нерідко діти поступово адаптовуються до такого хаотичного життя і втікають у нього з приютів, життя в яких – хочеш не хочеш – дає вишкал. На волю втікають. П’яна мати не цікавиться тим, як вони проводять час і не обмежує „свободу”. Не рідко трапляються також ситуації непримиримого конфлікту між мамою, яка „падає на дно” і її власною матір’ю. Бабуся позбавляє свою дочку батьківських прав, але не для того, щоб взяти онука під свою опіку, а щоб здати в інтернат і довести своїй дочці раз і назавжди, якою нікчемною вона народилась (в тому розумінні, що в сім’ї не без виродка). Деяким діткам доля усміхається, і їх приймають в свій дім родичі, нажаль такі випадкі дуже поодинокі. В приюті діти надіються, натхненно розказують про те, що їх забере мама, що вона кидає пити, або забере дядько, але дядько сумно дивиться на сина свого деградуючого брата, приносячи йому вчерговий раз торбинку з гостинцями. Самому жити важко, свої роти кормити треба... а жінці яке брати чужу покалічену душу під своє крило...[73]

З погляду філософсько-біологічних закономірностей сенс життя людини, як і всіх біологічних істот, - у продовженні роду людського. На перший погляд здається, що людина, можливо, і не задумується над особливостями дії цієї закономірності. Але вона все ж є вирішальним чинником у життєдіяльності кожної особистості. Прикро, що не всі люди усвідомлюють необхідність підпорядковувати свої дії, вчинки цій провідній закономірності. Під впливом сучасних модних течій масової культури низького ґатунку (краще це називати масовим безглуздям, але аж ніяк не культурою) частина молодих людей починає втрачати почуття материнства/батьківства, відповідальності за своє потомство, за продовження роду людського. Сумно чути повідомлення засобів інформації, що в одній з областей України впродовж року понад 60 жінок народили дітей і викинули їх на смітник. У цьому плані деякі люди стоять нижче тварин. Невипадково американський філософ Д. Сантаяна (1863 – 1952) наголосив: „Сім’я – один із шедеврів природи”. Народити дитину, виховати її – це реалізувати діалектичну закономірність буття всього живого на Землі, й передусім людини”.

Проблема сирітства була завжди. Згадати, зокрема творчість Тараса Шевченка, його численні твори про цих знедолених дітей. Здавалося б, зараз суспільство більш „гуманне”, і все ж ця проблема стоїть не менш гостро. Корінь цього лиха слід шукати, напевно, у вихованні. Якби молоді батьки усвідомлювали чашу відповідальності за долю маленької дитини, якби вони спробували уявити цей вічний біль у душі майбутньої особистості, який може прорізатись потім, вони, напевно, не посміли б відрікатись від своїх дітей. Це проблема не стільки економічна, скільки моральна. Скинути „тягар” на інших легко, а от свідомо взяти його на себе... Потрібна мужність. Потрібна віра у власні