Зміст

Вступ

Розділ 1. Діти – сироти – проблема сучасного суспільства.

Історія розвитку ДБСТ і ПС.

Нормативно – правове забезпечення ДБСТ і ПС.

Висновки до розділу.

Розділ 2.Альтернативні заклади опіки дітей – сиріт в Україні.

2.1Технологія створення ДБСТ і ПС.

2.2Влаштування дітей у ПС та ДБСТ.

2.3 Соціальний супровід ПС та ДБСТ.

Висновки до розділу.

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Проблема сирітства дітей , особливо соціального , в Україні із року в рік,

на превеликий жаль, все більше загострюється. Головною причиною появи цієї соціальної патології в нашій державі є реформування суспільства , яке ми з вами переживаємо. Ми перестали бачити сім’ї , дітей з їх проблемами, потребами та бідами. Останніми роками ослабнули , якщо не сказати розвалилися устрої сім’ї. Небувалий рівень розлучень, побутове пияцтво . зменшилися відповідальності батьків , школи і в цілому суспільства за виховання й освіту та падіння життєвого рівня населення боляче вдарили по дітях , спостерігається й інше. Значна частина наших громадян у пошуках роботи за межами України змушена залишати своїх дітей без догляду або на незнайомих людей , чим часто провокують підлітків на неадекватну поведінку , в тому числі і на злочинні вчинки.

На сьогодні в Україні понад 100 тисяч дітей – сиріт та дітей позбавлених батьківських прав. На обліку вже перебувають понад 130 тисяч неповнолітніх, які жебракують , є правопорушниками, вживають наркотики, алкоголь тощо. Щороку суди вилучають з неблагополучних сімей понад 6 тисяч дітей, позбавляючи їхніх батьків батьківських прав. Коли ми підсумуємо вище сказані показники , побачимо реальну картину системної кризи у цій сфері.

Метою нашого дослідження виступає визначення ефективності впровадження інноваційних форм опіки дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Об’єктом дослідження виступає збільшення кількості бездомних дітей та забезпечення їх нормальними умовами життєдіяльності.

Предметом дослідження є альтернативні заклади опіки дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Перед дослідженнями були поставлені такі завдання:

розкрити технологію створення ПС та ДБСТ ;

визначити, за якими принципами можна влаштувати дитину у ПС чи ДБСТ;

розкрити значення соціальної підтримки ПС та ДБСТ .

Структура роботи включає зміст , вступ, основну частину, висновки та список використаних джерел, а також додатки.

Даною проблемою займаються такі вчені, як А.Й.Капська, О. Безпалько , І.М.Трубавіна та інші.

Розділ 1.Діти – сироти проблема сучасного суспільства.

1.1Історія розвитку ДБСТ та ПС.

Система державної опіки в Україні створювалася за умов старої політичної

системи. В її основу були закладені ідеї колективного виховання дітей

Відповідно, Україна успадкувала систему великих інтернат них закладів, де

діти позбавлені індивідуальної опіки. Водночас ПС та ДБСТ, як форми

державного виховання мають глибокі історичні корені в Україні, які частково

були загублені у період нової інституціалізації . Час повернутися до історичних

витоків, трансформувати існуючу систему опіки і піклування від колективних

форм виховання до сімейних

Однією з форм сімейного виховання дітей – сиріт та дітей позбавлених

батьківського піклування , яка набула розвитку в останнє десятиріччя , є дитячі

будинки сімейного типу.

У світі подібні форми виховання почали запроваджуватися після Другої світової війни. У 1946 р. в швейцарському місті Троги збудували опікунське дитяче селище імені Тесталоцці , яке складалося з 18-20 сімей. Кожне подружжя жило в окремому будинку зі своїми дітьми , та дітьми взятими на виховання. За своєю внутрішньою структурою був першим прототипом ДБСТ. У 1949 р. в Імсті ( Австрія). Лікар Г. Хмайнер організував « дитяче селище». У кожному « сімейному будинку « жили по 9 -10 дітей різного віку та статі. Про них піклувалася вихователька, часто – мати – одиначка , самотня жінка, вдова, бездітна сім’я або сім’я , що мала дорослих самостійних дітей. У Бельгії та Люксембурзі були створені ДБСТ також. Кожна сім’я жила в окремому будинку. Вихователі – подружня пара – виховували 8-10 дітей. У Данії в дитячих будинках виховувалося також 8-10 дітей. Будинком керувала завжди жінка, якій допомагала кухарка, а іноді ще одна вихователька.

Практика організації будинків сімейного типу є також у Канаді. Там в будинках виховується 4-8 дітей під наглядом вихователів – опікунів. Слід зазначити , що в Канаді будинки розраховані на тимчасове перебування дітей , для яких важко підібрати прийомну сім’ю. Розміщення дітей у таких будинках – це проміжний етап влаштування дітей до біологічної чи прийомної сім’ї.

У країнах « соціалістичного табору» процес запровадження сімейних форм виховання розпочався на початку 70 – х років. Особливо активно він проходив у Чехословаччині. У 1973 р. там почало діяти перше спеціально збудоване дитяче містечко Трен чині – Златовіцах . У житлових будинках розміщувалися по 8-10 дітей з постійними вихователями. Крім цього на території містечка був свій дитячий садок і школа. Вихователі – подружня пара , яка повинна була мати педагогічну освіту. Необхідною умовою виховання в такому будинку було самообслуговування вихованців: самостійне приготування їжі, прибирання, дрібні ремонтні роботи, сільськогосподарські роботи в саду тощо.

Запровадження такої форми виховання як дитячий будинок сімейного типу в колишньому Радянському Союзі розпочалося наприкінці 80- х років з ініціативи відомого письменника та вченого А. Ліханова – керівника Дитячого фонду СРСР.

В Україні перший ДБСТ створено у 1988 р. Найбільш активно цей процес відбувався у 1989 році як результат реалізації постави Ради Міністрів УРСР « Про створення в республіці ДБСТ» від 5 жовтня 1988 р. № 318 . У 1991-1993 роках створення будинків сімейного типу майже припинилося.

Розвиток цієї форми виховання дітей –