всі ці проблеми загострюються в сім'ях, де чоловіки залишились без дружини, самотужки виховують своїх дітей, ведуть домашнє господарство.
У неповній сім'ї виникає значно більше педагогічних проблем, і навіть з'являються такі, яких майже не буває в повноцінній сім'ї. Наприклад, психологічні особливості розвитку й життя дитини; вплив суспільної думки й атмосфери найближчого середовища на дитину з неповної сім'ї.
Під неповною сім'єю ми розуміємо, сім'ю, до складу якої входить один із батьків та його діти. Неповна сім'я може виникнути внаслідок таких обставин:
жінка не оформляє юридичне шлюб, а проживає одна з дитиною;
повна сім'я перестає частково або повністю існувати із-за того, що один із батьків постійно проживає та працює зовсім у іншому районі;
смерть одного із батьків;
один з батьків назавжди залишає сім'ю і вимагає розлучення.
Найбільш розповсюдженим джерелом виникнення неповних сімей сьогодні є розлучення. Зазначимо, що найбільша кількість розлучень припадає на сім'ї з дітьми. Цікаво, що у сімдесяти відсотків шлюбно-розлучних справ ініціатива йде від жінки, а в сім'ях, де вік подружжя до 25 років - навіть до 85 відсотків.
Проблема розлучень органічно пов'язана з проблемою дошлюбних відношень, одруженням та взаємної адаптації подружжя. Майже сорок відсотків розлучень припадає на перші чотири роки подружнього життя. Причини такого явища
В.Г. Постовий бачить у низькому соціально-економічному рівні сім'ї, у тих негативних суспільно-політичних процесах, які відбуваються в нашій країні, крім того, в низькому рівні культури спілкування у сім'ї, дисгармонії інтересів подружжя, егоїзмі та індивідуалізмі тощо.
Сьогодні розлучення як ніколи впливають на підвищення кількості неповних сімей. У цих сім'ях складається специфічна система відношень між матір'ю та дитиною, формуються зразки поведінки, які можна розглядати як альтернативу нормам і цінностям, на яких засновано інститут шлюбу. Проблема наслідків розлучень для дітей ще недостатньо розроблена. Аналіз результатів емпіричних досліжень цієї проблеми показує, що при співставленні трьох груп дітей (із щасливих, нещасливих та із розлучених сімей) саме діти із щасливих сімей за всіма критеріями перебувають у найкращому становиші. Але при співставленні дітей з двох інших груп було виявлено, що в підлітків із розлучених сімей було менше психічних захворювань, вони значно менше скоювали правопорушень, у них були кращі відносини хоча б з одним з батьків.
За іншими показниками (відношення до школи, зв'язок з злочинними компаніями) діти з цих двох груп істотно не відрізнялись, але сильно відрізнялись від дітей, що живуть у щасливих сім'ях. Зазначимо, що в інших 'шслідженнях відзначається, що саме діти з розлучених сімей найбільш часто страждають психічними захворюваннями.
Вплив розлучень (результати Дж. Лендіса) на психіку дитини залежать від таких факторів:
суб'єктивного уявлення дитини про щастя в сім'ї безпосередньо до розлучення;
вік дитини та матері;
ступінь виявлення негативних норм по відношенню до розлучення в тій соціальній групі, якій належить сім'я;
здібності дорослого, що залишився з дитиною, допомагати їй подолати неспокій та забезпечувати їй безпечне оточення.
Слід зазначити, що на виховання дитини впливає не стільки розлучення, скільки той мікроклімат, який виникає в сім'ї до та під час розлучення.
Ототожнювати неповну сім'ю та неблагополучну неправильно. Усі труднощі, що виникають у неповних сім'ях у процесі виховання дітей, можна подолати за умов правильної педагогічної позиції дорослих та наявності необхідної соціальної допомоги. Більш того, збереження повної структури у тих сім'ях, де один з батьків став джерелом антисуспільного впливу на дитину, найпагубніше для виховного процесу в сім'ї, ніж розлучення в ім'я відновлення нормального виховного середовища.
Атмосфера у неповній сім’ї та навколо неї істотно впливає на формування особистості дитини. Напружена атмосфера в середині та навколо сім’ї в зв’язку із загостренням відношень між батьками, скандалами, взаємними обвинуваченнями, а також у зв’зку із проявом безтактної допитливості з боку оточуючих, їх безпосередніми репліками сприяють дезорганізації, соціальній деформації дитини, послаблюють авторитет батьків, формують у неї непричетність, відчуття неповноцінності , озлобленості , заздрість до інших тощо.
Неправильно було б ототожнювати неповну сім’ю та педагогічно слабку. Нагадаємо , що під педагогічно слабкою сім’єю ми розуміємо сім’ю із зниженим рівнем духовних потреб та інтересів, обмеженим колом занять у вільний час і роз’єднаністю дозвілля дітей та дорослих [К.А. Игошев , 1989, ]. Проте при наявності зниження рівня та інтенсивності допомоги дітям у навчанні , оволодінні ними навичками погіршення матеріально – побутових умов у неповній сім ’ї , послаблення формального контролю з боку одного з батьків за поведінкою дитини ; посилення конкуренції неформального мікросередовища , неповна сім’я може отримати “статус” педагогічно слабкої .
Виховання дитини в неповній сім ’ї – це теж звичайне нормальне виховання . Тільки здійснюється воно в більш складних умовах . А тому розумно поводиться той дорослий вихователь, хто розуміє ситуацію , аналізує її і шукає правильні шляхи подолання перешкод з метою уникнути небезпеки.
Джерелом багатьох труднощів є сам вихователь, а тому він повинен їх ліквідувати. Слід зазначити , що нема і не може бути єдиної виховної методики в роботі з дітьми з неповних сімей . кожна дитина потребує індивідуального підходу. Найбільш загальними рекомендаціями з цього приводу можуть бути такі:
збереження гуманних взаємовідносин між дитиною та дорослими, між самими дорослими;
заохочення дитини у справи сім’ї;
створення атмосфери довіри, взаємодопомоги;
зростання значущості особистого прикладу дорослого;
співпраця зі школою, вчителями тощо.[И.В.Гребенников, Л.В. Ковинько.. .].
Дотримання цих рекомендацій дозволить поліпшити виховні можливості неповної сім’ї .
Проблема опіки та піклування над дітьми.
Опіка та піклування – це правові форми захисту особистісних та майнових прав дітей, які залишилися без батьківського піклування