розвитку процесів народжуваності, смерт-ності, малодітності сімей, їх конфліктогенності, девіантна поведінка дітей і молоді, активізація негативного середовища неспроможних сімей тощо) актуалізує необхідність удоскона-лення процесу родинного виховання, соціальної профілактики, реабілітації, адаптації та соціалізації дітей, які перебувають у складних морально-психологічних умовах.
У зв`язку з цим важливе місце займає завдання пізнання цілісної системи українського родинного виховання, побудова-ного на народних засадах і наукових здобутках педагогічної мудрості. Адже у кожного народу, як зазначав К. Ушинський, “своя особлива національна система виховання, своя особлива мета і свої особливі засоби досягнення цієї мети” [1983, т. 1, 47]. Національною ж є та система виховання, ті сімейні взаємини, які історично склалися на народному ґрунті традиційної родинно-побутової культури, способу життя й своїми цілями, змістом і засобами підпорядковані самобутній природі сім`ї, дитини, потребам забезпечення їх належного тілесного, чуттєво-вольо-вого, інтелектуального, духовно-морального й естетичного роз-витку, засвоєнню національних та загальнолюдських культур-них цінностей, формуванню довершеної сім`ї, особистості [Стельмахович М., 1993, 1].
На жаль, сучасна родина перестала служити монополістом у передачі досвіду старших поколінь, тим безпосереднім природним осередком наслідування й копіювання досвіду реальних взаємин чоловіка й дружини, батьків та дітей, старших і молодших. Нинішні юнаки та дівчата мають поверхові уявлення про ту складну культуру взаємин, якої вимагає родинне життя: “Їм ніхто не говорив, і вони не знають, що жити в шлюбі, жити день у день разом в одній кімнаті, не в щасливі години побачень, а все життя – це не стільки черпати воду з криниці щастя, скільки відкривати нові джерела – це великий ні з чим не порівнянний труд, напруження… Для цього потрібна величезна культура, моральна підготовка, школа мудрості” [Сухомлинський В., 1978, 185].
Центральне місце в організації підготовки молоді до сімейного життя, передачі багатого позитивного досвіду родин-них взаємин минулого повинна займати система соціальних служб для молоді, психологічна служба сім’ї і школи, представниками якої є, насамперед, соціальні педагоги та соціальні психологи. Підготувати їх до цієї важливої місії, озброїти відповідними знаннями з питань родинних взаємин, досвіду сімейного виховання, підготовки молоді до родинного життя, психоконсультування учнів, батьків, учителів із цих проблем – основна мета курсу “Педагогіка і психологія