Сім”ю вивчають соціологи, демографи, психологи, юристи, філософи, педагоги. Сім’я одночасно і досить складний, і досить простий об’єкт дослідження. Дійсно, сім’ю можна розглядати як сукупність суб’єктів та явищ , взаємопов’язаних між собою, і таких, що утворюють цілісність завдяки підпорядкованості їхніх дій. Структурний та функціональний підходи дозволяють вивчати відносини та зв’язки в середині цієї системи, а також її змістовну характеристику. Соціальна педагогіка вивчає сім’ю як підсистему суспільства з одного боку, і як окрему педагогічну систему з іншого. При цьому діяльність та спілкування розглядаються як способи житєдіяльності сім’ї. Вивчення умов сімейного виховання та соціального впливу дозволяє створювати цілісне уявлення про дійсний стан виховного процесу в сім’ї, вивчати дитину в її числених зв’язках і стосунках з соціумом, прогнозувати вплив сімейного середовища на дитину, проектувати відношення та зв’язки сім’ї з оточуючим світом.

У педагогіці й психології загальновизнаними є положення про визначальну роль впливу особистості батьків на дитину. Це зумовлено особливостями сімейного мікроколективу, тими взаєминами, які існують між його членами. Та інколи вплив батьків на особистість дитини може бути хибним. Досить цікавою з цього приводу є класифікація типів хибного сімейного виховання

А. Личко:

Гіпопротекція – цей вид виховання виявляється в повній бездоглядності, але найчастіше – у недостатній опіці й контролі за поведінкою дитини. Дорослі часто не знають і не цікавляться , де перебуває і з ким товаришує їхня дитина, які в неї інтереси і захоплення, які проблеми її турбують це відбувається або через надмірну зайнятість батьків роботою, собою, своїм проблемами, або через перебільшення почуття довіри до дитини, впевненість у тому, що та мінімальна увага до її життя, яку вони виявляють, є достатньою, а зайвий контроль і втручання можуть тільки зашкодити.

Домінуюча гіпопротекція, навпаки проявляється в надмірній опіці, контролю за кожним кроком або дією сина чи доньки, що супроводжується системою постійних заборон і спостережень за дитиною. За таких умов дитина все узгоджує з батьками, а тому не може самостійно приймати рішення і росте непідготовленою до життєвих перипетій.

Попускаюча гіперпротекція – коли батьки не стільки контролюють, скільки надмірно потакають дитині, прагнучи звільнити її від найменших труднощів, безупинно захоплюються уявними талантами, перебільшують наявні здібності. Батьки „йдуть на поводу” у своїх дітей, поступаються у будь-яких питання, побоюючись опору власних дітей.

Емоційне вторгнення характеризується тим, що дитина постійно відчуває себе тягарем для батьків. Це сприяє формуванню важких, напружених стосунків між старшим і молодшими членами сім’ї; на дитину часто перекладається значна частка батьківських обов’язків. У деяких випадках встановлюється роздратовано-вороже ставлення до дитини, намагання будь-що відмежуватись від неї.

Умови жорстких взаємовідносин відзначаються застосуванням суворих покарань навіть за дрібні порушення. Для таких сімей характерна турбота тільки про себе, байдужість до інших членів сім’ї, поверховість інтересів до дитячих справ, інтересів. Такий стиль є типовим для сімей, у яких дорослим притаманна слабкість батьківських почуттів.

Підвищена моральна відповідальність виникає, коли батьки покладають надто великі надії щодо майбутнього своєї дитини, сподіваючись, що вона зможе втілити в життя їхні власні мрії, залишились нереалізованими. Тобто перед дитиною ставляться завдання, мета яких не пояснюється, а вимагається її належне виконання.

Ставлення батьків до дітей визначається, як правило, двома основними чинниками – любов’ю і соціальним обов’язком. Лише за розумного їх поєднання можливе успішне формування в сім’ї повноцінної в моральному розумінні особистості. [Костів консультант].

Сім'я - перший колектив. Вона надає дитині уявлення про життєві цілі, про те, що необхідно знати і як себе поводити. У сім'ї дитина отримує перші навички застосування цих уявлень у взаємовідношеннях з іншими людьми, співвідношення свого "Я" з "Я" інших людей; засвоює норми, які регулюють поведінку у різних ситуаціях повсякденного спілкування. Сімейна атмосфера впливає на формування у дітей звички поведінки та критеріїв оцінки добра та зла, дозволеного та забороненого, справедливого та несправедливого. Сім'я вводить дітей у світ знань та праці, суспільних прав та обов'язків. Становлення особистості починається у сім'ї. Відношення батьків до суспільства, до дітей, один до одного, до родичів, сусідів сприймається дітьми як зразок, модель їх власного відношення. У сім'ї формується основи характеру дитини, її відношення до оточуючого світу, до моральних, ідейних та культурних цінностей.

Тривале перебування сім'ї в умовах тоталітарного режиму, В якому ідеологічним доктринам було підпорядковано все, негативно позначилося і на виховній функції сім'ї. ;

Соціальна педагогіка розглядає сім'ю як соціальну групу, що складається з поєднаних шлюбом чоловіка і жінки, їх дітей, інших осіб, пов'язаних з подружжям родинними зв'язками. [КовальЛ.Г,Зверєва І.Д., 1997, с. 223]. Суб'єкт-об'єктний підхід при вивченні питань сімейної педагогіки спирається на такі положення:

1.Сім'я є суб'єктом виховного впливу, бо саме вона має стати головною ланкою у вихованні дитини, забезпеченні достатніх матеріальних та педагогічних умов для її фізичного, морального та духовного розвитку. Сім'я веде активну роботу з виховання дітей як своїх об'єктів. Важливим аспектом цього положення є знання дорослими членами сім'ї особистіших якостей дитини: фізичного і психічного здоров'я, стійкості нервової системи, реакцій на ті чи інші види подразнень, витривалості, готовності до співпраці й взаємодії, інтересів й можливостей. Для успішного здійснення виховання дитини слід зосереджувати увагу на достовірності, об'єктивності й повноті інформації, яка виступає основою виховного процесу [ Постовий В.Г, 1996]. Саме в системі сімейного виховання актуалізується диференціація та індивідуалізація