Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї, громадськості. Взаємна інформація між учасниками виховного процесу про результати виховних впливів.[26;154].

Концепція національного виховання розглядає такі принципи виховання:

2.

Сім’я - головний осередок виховання дитини, і цю орієнтацію треб відроджувати у свідомості народу. Сімейний, кооперативний чи державний дитсадок є чинником другорядним, і функціонування таких закладів пов’язане передовсім із зайнятістю батьків на виробництві. Розширення можливостей для матері довгий час бути вдома і виховувати дитину розглядається як фактор дуже позитивний.[6;28].

Велика значущість сімейного виховання зумовлена найперше тим, що морально - чуттєві основи майбутньої поведінки людини, її ставлення до світу і до себе - її душа - формуються найінтенсивніше протягом перших років життя дитини. Це враховується в деяких суспільствах, наприклад в Японії майбутній матері пропонують завчасно відвідувати курси педагогічної підготовки. Існує велика потреба розширювати та вдосконалювати материнські школи і в нас.

У перші роки життя родина є найближчим оточенням для дитини. Домашнє тепло, аура духовності та святкового настрою, яка привноситься в сім "ю звичаями та обрядами, має на дитину глибокий вплив. У сім"ї панує природність і щирість. Тут дитина скоріше душею, ніж розумом засвоює морально - етичні вартості, відбувається інтенсивний розвиток її душі. Як правило, дитина відзеркалює той стиль стосунків, які засвоює в сім"ї. У родині дитина сприймає основні закони сімейного співжиття: любов і повагу до батьків, інших людей. Вона вчиться піклуватися про молодших і допомагати слабшим, проймається співчуттям і милосердям. Тут вона вчиться також шанувати рідну мову і культуру, працю, хліб, рідну землю, берегти все живе, засвоює любов до історії рідного народу та вірність народним традиціям, звичаям і обрядам.

Оберігання основ сімейної моралі - органічна особливість української виховної традиції. "Старих шануй як батька, а молодих як братів," - наставляв своїх дітей Володимир Мономах[11;121].

Любов до Батьківщини розпочинається з любові до матері - урівноваженої в своїх почуттях, коли переважають не емоції, а духовність. Повсюду дитину повинна от0чувати атмосфера радості: життєрадісність, бадьорість, оптимізм життєдайно впливають на розвиток дитячої душі. Слід підкреслити, що родина - це мала Батьківщина, на грунті якої виростає Батьківщина велика.[9;89].

Уже починаючи з чотирьох - п'яти років, дитина мусить в міру своїх сил обслуговувати себе і в дечому допомагати іншим. У ці роки доцільно боротися з дитячим егоїзмом, тактовно виховуючи в неї думку, що крім неї з її потребами, існують ще й інші люди, котрі мають теж потреби і права. Зрозуміло, що сформованої таким чином симпатії до добра ще мало. Згодом на ці почуття накладуться осмислення правил моралі, раціональні погляди на поведінку. Після доброго сімейного виховання вся ця надбудова матиме природне підгрунтя. Успіх сімейного виховання залежить від того, наскільки щирими і чесними у своїй любові до дітей є самі батьки. Існують два типи батьківської любові: я люблю свою дитину і водночас люблю всіх дітей. Тоді любов опромінюється добром і Божою ласкою. Але буває і так: я люблю свою дитину і більше нікого. З такої дитини виросте егоїст, який не любитиме людей, бо добре ставлення до них йому не передалося від батьків.[10;32]. Не тільки почуття добра, а й готовність служити національним, громадським чи сімейним ідеалам, дитина сприймає від інших людей. Якщо в сім'ї шанують почуття дитини, то й вона колись шануватиме почуття інших, якщо дитина живе в атмосфері дружби, вона навчається шукати дружбу в інших, якщо дитина живе в умовах толерантності, вона виробляє вміння терпіти; якщо до неї ставляться чесно, вона буде справедливою...такий перелік можна продовжувати. Варто лише додати, що тією чи іншою мірою всі фактори діють протягом усього життя людини. Вона " змагається " із зовнішнім світом, і в цьому змаганні творить сама себе.

Сім'я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку дитини, особливо підлітків, засобом збереження і передачі культурних цінностей