- проаналізувати діяльність дитячих будинків сімейного типу. Розглянути проблеми і переваги;–

дослідити переваги та недоліки альтернативних форм опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Структура робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ І

ДІТИ-СИРОТИ І ДІТИ, ПОЗБАВЛЕНІ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ – АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМА СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

Соціальне сирітство в Україні як соціальне явище.

Для будь – якого суспільства характерним є такий зв'язок : зі зниженням потенціалу загальнолюдських і духовних цінностей у суспільстві активно виявляється феномен соціального сирітства – зростає кількість дітей, які залишаються без батьківського піклування , ця ознака, нажаль, не обминула і нашого суспільства.

«За даними Державного комітету статистики України у 2005 році продовжувався процес зменшення численності дітей в Україні та зниження їх питомої ваги у загальній кількості населення. На 1 січня 2004 року чисельність дітей і підлітків до 18 років становила 10488953 особи, а на 1 січня 2005 року – 10142916, тобто протягом року зменшилася на 346037 осіб» [К.Н.Осипчук., 1998,18 ].

«Протягом 2005 року в Україні народилося 389208 дітей. Із загальної кількості дітей, які народилися в 2005 році, 59,5 – другі діти і тільки 11,1 відсотка – діти третього народження і наступних , що характеризує малодітність українських сімей. При цьому 12 дітей народили матері віком 13 років, 133 дитини – 14-річні, 962 – 15 – річні, 135905 – 16-17 річні» [К.Н.Осипчук., 1998,10] .

Важливою причиною, що призводить до збільшення кількості сімей, де мати сама виховує дітей , крім розлучень, є смертність чоловіків працездатного віку. Так, в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш ніж утричі перевищує жіночу смертність, у віковій групі 30-34 роки – у чотири рази.

«Сирітство – соціальне явище, зумовлене наявністю у суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишилися без піклування батьків внаслідок позбавлення останніх батьківських прав – або визнання їх в установленому порядку недієздатними, безвісно відсутніми» [Л.С.Волинець., Н.М.Комарова., О.Г.Антонова-Туренко, 1998, 14].

Вирішення проблеми дітей, які потребують опіки та піклування місцевих органів виконавчої влади , це їх обов’язок. Безпосереднє виконання функцій по виявленню таких дітей, запровадженню і оформленню ними опіки та піклування покладаються на відділи (управління) освіти, охорони і здоров’я, соціального захисту населення, у справах сім’ї та молоді, служби у справах неповнолітніх. Перебуваючи у постійному контакті, вони зобов’язані вживати всіх можливих заходів щодо захисту прав та інтересів неповнолітніх, які втратили батьківське піклування, були покинуті, виховуються у сім’ях опікунів, інтернатних закладах (у тому числі приватних), надавати допомогу органам опіки й піклування у своєчасному побутовому влаштуванні таких дітей (додаток Б).

«Соціальне сирітство – це соціальне явище, спричинене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків по відношенню до неповнолітньої дитини. Соціальні сироти – це особлива соціально – демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально – психологічних причин зосталися сиротами при живих батьках. До них належать і безпритульні та бездоглядні діти [Л.С.Волинець., Н.М.Комарова., О.Г.Антонова-Туренко, 1998, 149].

За визначенням ЮНІСЕФ (Дитячого фонду ООН) діти вулиці це:*

діти, які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах (покинутих будівлях тощо) або не мають взагалі постійного пристановища і кожен день ночують будь-де; першочерговими потребами їх є фізіологічне виживання і пошук житла;*

діти, які підтримують контакт із сім’єю, але через бідність, перенаселеність, різні види експлуатації та зловживання стосовно до них проводять більшу частину дня, а інколи і ночі; *

діти – вихованці інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них і перебувають на вулиці.

Отже, поняття «соціальне сирітство» є складовою частиною поняття «сирітство». З точки зору інтересів дитини, яка з різних причин втратила батьківське піклування, найбільш принциповим є те, що така дитина позбавлена можливості мати соціальні зв’язки з батьками або з одним із них.

Збільшення кількості дітей, які виховуються поза рідною сім’єю, загострення проблем соціального сирітства вимагають прийняття на державному рівні нагальних рішень щодо створення належних умов для їх виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення, поширення пріоритетних форм влаштування цієї категорії дітей. З цією метою розроблені «Заходи щодо поліпшення становища дітей – сиріт, та дітей, які залишилися без піклування батьків», які затверджені Наказом Президента України від 17 жовтня 1997 року № 1153 [О.Гравник., Н.Комарова., 2006, 16-17].

Діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.

Відсутність одного або обох з батьків та батьківського піклування підтверджується відповідними документами, які є підставою для надання цим дітям матеріального забезпечення і пільг, передбачених законодавством України.

У разі передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї жиле приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім’ї. Жиле приміщення, яке зберігається за дітьми, може бути передано в оренду іншим громадянам на строк до повернення дітей із зазначених закладів, від опікунів чи піклувальників, з прийомної сім’ї чи дитячого будинку сімейного типу.

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які до передачі