І.В., 2006, 90].
Соціальна робота з сім’ями, які виховують дітей-сиріт, у першу чергу спрямована на вирішення проблемних питань життя та розвитку саме вихованців. Проте, враховуючи потребу забезпечення нормальних умов сімейного оточення дітей, робота проводиться і з батьками, і з біологічними дітьми. Комплексність у соціальній роботі з такими сім’ями і визначається терміном “соціальний супровід прийомних сімей”, на противагу “соціальному супроводу прийомної дитини в сім’ї”.
Соціальний супровід родини, що взяла на виховання дитину-сироту, має здійснюватися протягом всього терміну перебування вихованця у сім’ї. Безперечно, соціальна допомога родині є найбільш інтенсивною в перші півроку проживання вихованця – період адаптації родини і самої дитини до нових умов, налагодження стосунків дитини з усіма членами родини та з соціальним оточенням. У подальшому, контакти соціального працівника з сім’єю визначаються потребою вирішення нагальних питань родини, а також контролем умов життя та розвитку дитини.
Соціальний супровід – це діяльність соціального працівника (або групи соціальних працівників) спрямована на створення необхідних соціально-психологічних умов розвитку прийомних дітей та дітей-вихованців у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу. Завдання соціального супроводу: створення позитивного психологічного клімату в сім’ї, належних умов для розвитку дітей з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини, формування партнерських відносин між прийомними батьками, державними і громадськими установами для забезпечення оптимальних умов життя та захисту прав дітей.
Основними завданнями соціального супроводу є:
ефективне використання наявних ресурсів для оптимальної та швидкої адаптації сім’ї і дитини-вихованця з метою вирішення проблем останньої;
надання допомоги батькам для того, щоб у подальшому вони могли вирішувати проблеми шляхом мобілізації власних ресурсів;
забезпечення партнерських стосунків між сім’єю, соціальною службою, іншими державними і громадськими установами для комплексного забезпечення прав прийомної дитини.
Влаштування дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, у прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу можна розглядати як делегування державою батькам прав на їх виховання та утримання. Такий підхід передбачає здійснення контролю з боку держави за тим як батьки-вихователі та прийомні батьки виконують зобов’язання, взяті на себе стосовно вихованців. Такий контроль як форма дієвої допомоги здійснюється у ході соціального супроводу таких сімей [Бевз Г.М., Капська А.Й., Комарова Н.М., 2003, 58].
Учасниками соціального супроводу прийомних сімей є:
представники органів державної влади;
соціальні працівники;
прийомні батьки та їхні діти;
прийомні діти;
біологічні батьки прийомних дітей, родичі;
залучені спеціалісти;
супервізор.
Учасники процесу мають усвідомлювати, що ефективність підтримки прийомних сімей залежить від їхньої узгодженої взаємодії. Для цього важливо, щоб принципи взаємодії основних учасників були відображені в угоді про влаштування дитини у прийомну сім’ю. На даний час організацію та здійснення соціального супроводу сімейних форм опіки покладено на Центри соціальних служб для молоді.
Важливими організаційними заходами з підтримки прийомних сімей та прийомних дітей є:
Аналіз дотримання державних гарантій прийомним сім’ям та забезпечення прав прийомних дітей.
Щорічний огляд функціонування сім’ї та розвитку прийомної дитини.
Організація заходів щодо надання благодійної допомоги прийомним сім’ям.
Сприяння розвитку груп взаємодопомоги прийомних сімей (наприклад, проведення літньої школи для прийомних сімей).
Держава в особі представників відповідних відділів державної адміністрації гарантує надання таких видів матеріальної підтримки прийомним батькам та забезпечення прав прийомних дітей:
вчасних виплат на утримання дітей в прийомних сім’я;
дотримання та забезпечення особистісних й матеріальних прав прийомних дітей (оздоровлення, безкоштовний проїздний квиток, забезпечення житлом тощо);
організації супроводу прийомних сімей тощо [Г.М.Бевз., В.О.Кузьмінський., О.І.Нескучаєва., 2003, 30].
Соціальний супровід, що забезпечується соціальними працівниками центрів соціальних служб для молоді, з одного боку, виступає як контроль за умовами виховання та утримання прийомної дитини в сім’ї, з другого – як система дієвої допомоги у вирішенні життєвих проблем, пов’язаних із влаштуванням у сім’ї дітей, позбавлених батьківського піклування. Соціальний працівник надає практичну соціальну допомогу, здійснює соціальну опіку, виступає посередником між батьками та державними структурами, покликаними вирішувати питання життєзабезпечення дітей. Одним із напрямів роботи соціального працівника є налагодження співпраці усіх служб, які захищають права дітей, з метою забезпечення якнайкращих умов виховання та розвитку дитини у сім’ї.
Водночас робота соціальних працівників з сім’єю повинна грунтуватися на паритетних умовах – батьки мають чітко виконувати свої обов’язки, які беруть на себе, приймаючи на виховання дітей, і не перекладати їх на соціальних працівників. Саме спільна, зацікавлена співпраця спеціалістів та батьків, що базується на двосторонній домовленості щодо виконання взятих зобов'’зань, становить сутність соціального супроводу таких сімей.
Основою для розроблення стратегії соціального сіпроводу дитини та сім’ї має стати інформація про дитину, яка влаштовується на виховання (рівень її розвитку, соціальні зв’язки, стан здоров’я, емоційні проблеми тощо). Вона збирається на етапі входження дитини в сім’ю. Ця інформація є базовою для подальшого оцінювання ефективності виховання та розвитку дитини у сім’ї.
Базова інформація про прийомну дитину збирається соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід ще на етапі підбору вихованця, із залученням осіб, що контактували з дитиною, а в перший період проживання у родині, вона надходить від батьків та спеціалістів, які безпосередньо працюють з дитиною.
Інформація збирається на кількох рівнях:
загальна інформація про дитину, яка отримується під час юридичного оформлення соціального статусу сім’ї;
інформація від осіб, які спілкувалися з дитиною до влаштування у сім’ю;
інформація від батьків та спеціалістів про перші місяці проживання дитини в сім’ї – базова оцінка рівня розвитку і виховання дитини.
Крім питань щодо проблем розвитку, виховання, здоров’я, поведінки дитини, порушуються й такі, які дозволяють визначитися, що саме необхідно зробити для вирішення тієї чи іншої проблеми і яких спеціалістів слід залучити. На основі базового оцінювання складається план соціального супроводу прийомної дитини.
Окрім планів соціального