У дітей, які довгий час перебували в будинку дитини або дитячому будинку, спостерігаються також відмінності в інтелектуальному розвитку.

У дітей, які до дитячого будинку проживали в сім’ї асоціальних батьків, наявні інші комплекси. Розвиток мовлення в цих дітей також може затримуватись, але словник часто містить ненормативну лексику. Діти виявляються або замкнутими чи малоконтактними, колючими, агресивними або жорстокими з однолітками і відверто запобігають перед сильними й дорослими, вони можуть вередувати чи впадати в істерику, деколи хитрувати або обманювати. Це посилюється ще й шкідливими звичками. Але таким дітям притаманна пізнавальна активність. У них сформовані самостійність, ініціативність та винахідливість, творче мислення. Адже раніше вони були змушені діяти, щоб здобувати їжу, жебракувати, терпіти насильство та жорстокість, догоджати та шукати способи ухилятися від побоїв. Такі діти, незважаючи на відносно спокійне та сите життя в дитячому будинку чи притулку, за інерцією поводяться, як і раніше: обманюють, хитрують, підлабузнюються, ображають слабких, крадуть усе, що погано лежить. У таких дітей особливо важко проходить період адаптації до нових умов. Тільки величезна сила волі у педагогів і батьків та розуміння проблем такої дитини, вміння знайти до неї підхід можуть сприяти її перевихованню. Можливим і доведеним є той факт, що тривале перебування в інтернатних закладах практично нівелює особистість дитини. Вже через рік перебування в інтернаті дитина засвоює характерні звички, зумовлені специфічними умовами та виховання в закритому закладі, які, на жаль, у подальшому важко піддаються корекції (Пеша І.В., 2000, 16).

Досвід виховання прийомних дітей з інтернатів свідчить, що велику допомогу прийомній сім’ї, соціальному працівникові можуть надати інтернатні працівники. Вони знають особливості і звички як дітей певного віку взагалі, так і кожної конкретної дитини. Тому дуже часто прийомні батьки безпосередньо або через соціального працівника консультуються з працівниками інтернату, де дитина проживала раніше. Така форма взаємодії є дуже важливою, зокрема при вирішенні проблем здоров’я дитини, оскільки лікарі інтернату мають значно більший досвід спостереження за нею порівняно з прийомними батьками.

Діти, які потрапили у прийомну сім’ю із притулку.

У притулку тимчасово можуть перебувати діти із благополучних та асоціальних сімей. В той же час найбыльш проблемними для прийомної сім’ї є безпритульні та бездоглядні діти, які тимчасово чи на тривалий період втратили контакт з родиною, або батьки яких з різних причин фактично не займаються їх вихованням. На вулицю потрапляють не лише діти, які втекли з сім’ї, а й втікачі інтернат них закладів (Пеша І.В., 2000, 19).

Перебування дітей “на вулиці” може тривати від кількох днів до кількох років. Відповідно до асоціальних умов, у яких бореться за своє існування, формується сама особистість. Директори інтернатних закладів та притулків зазначають, що діти, які потрапляють до виховних установ”з вулиці”, завжди є найбільш проблемними. Вони не вміють чи втратили навички елементарного: вмиватися, чистити зуби, прибирати речі. Такі діти не можуть спати на чистій постільній білизні, бувають випадки, коли вони відмовляються лягати в ліжко, бо не звикли до цього.

При входженні такої дитини у родину прийомні батьки повинні добре знати особливості та вади соціального досвіду, набутого нею і враховувати їх у вихованні дитини. Прийомні батьки мають бути готові до клопіткої, повсякденної роботи з адаптації дитини до нормальних сімейних стосунків, умов виховання та спілкування в родині. Заради налагодження позитивного емоційного контакту батьки не повинні прагнути досягти швидкого результату: виховний вплив прийомної сім’ї має сприяти поступовому входженню дитини до нового мікросоціуму, сприйняттю нею вимог і способу життя родини.

Діти, які потрапили у прийомну сім’ю з лікарні.

За даними Міністерства охорони здоров’я України близько 6000 дітей, які втратили батьківське піклування, щороку перебувають у лікарнях. Більшість із них потрапила туди не тому, що хворіє, а тому, що не може бути влаштованою до дитячих інтернатних закладів або у сім’ю громадян України. Як правило, це маленькі діти з досить типовою жорсткою долею: мати відмовилася від дитини відразу після її народження або дитину знайшли покинутою, привезли до лікарні, де вона перебуває інколи роками. На перший погляд, це проблема одна - залишена дитина, але це дві різні ситуації.

У першій - від дитини відмовляється мати у пологовому будинку, і її може очікувати очікувати досить оптимістична перспектива. Незважаючи на те, що часто діти народжуються від асоціальних

Висновки до другого розділу

Майже три роки в Україні проводиться цілеспрямована робота по створенню нової форми державної опіки - інституту прийомної сім’ї, що надає можливість дітям сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування, рости та виховуватися в сім’ї. За роки проведення експерименту з утворення прийомних сімей в окремих регіонах України отримано позитивні результати: відпрацьовані методи підбору та підготовки потенційних батьків; розроблено механізми соціального супроводу і оцінювання ефективності функціонування прийомних сімей; організовані та апробовані тренінги і навчальні курси для підготовки соціальних працівників, які працюють з прийомними сім’ями.

З метою забезпечення індивідуального підходу до виховання дитини, позбавленої батьківської опіки, формування її особистості в умовах сімейного піклування в Україні розпочато роботу по створенню інституту прийомної сім’ї.

У державах зі стабільним ладом соціальна політика покликана стимулювати різнобічний розвиток людського потенціалу, поширення ефективних засобів і зразків економічної поведінки, розвиток соціальних галузей господарства, зростання якості життя населення й захищеності соціально вразливих прошарків суспільства.

Але під час глибоких соціальних перетворень функції соціальної політики змінюються. По-перше,