По-друге, до традиційних для всіх держав функцій соціальної політики в Україні додається нова - сприяння збереженню й підвищенню соціально-інноваційного потенціалу суспільства, розширенню соціальної бази реформ, забезпеченню зацікавленої участі громадян у перетворенні та вдосконаленні суспільних відносин.

Досвід функціонування прийомних сімей в інших країнах та дитячих будинків сімейного типу в Україні доводить, що за умов їх поширення постає потреба у створенні спеціальної служби щодо надання необхідної соціальної допомоги і підтримки прийомним батькам. Завданням такої служби є забезпечення комплексної роботи різних інфраструктур (медичної, психологічної, педагогічної та соціальної), залучення відповідних спеціалістів, надання психологічної допомоги конкретним дітям, батькам, сім’ї в цілому.

Така взаємодія здійснюється уже зараз деякими діючими структурами, зокрема соціальними службами для молоді. Проте необхідність надання постійної допомоги прийомним сім'ям потребує розширення штатів і залучення до роботи різних за фахом працівників. Створення системи державної і громадської підтримки сімейної опіки дозволить зняти з прийомних батьків більшість організаційних проблем і дасть можливість зосередити увагу та зусилля на розвитку і виховання дітей у сім’ї.

Розвиток суспільних відносин в Україні в останні роки потребував перегляду сформованої системи виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. Міжнародний досвід опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, доводить пріоритетність і гуманність сімейних форм опіки над інтернатними закладами.

Розділ ІІІ. Дитячий будинок сімейного типу як сім’я і первинний колектив.

Дитячі будинки сімейного типу – нова в Україні форма державної опіки дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Її особливостями є те, що вона поєднує в собі ознаки сім’ї, первинного колективу, виконує їх функції, має родинні та суспільні зв’язки, об’єднує під одним дахом рідних і нерідних людей, має особливі стосунки з мікро- та макросередовищем, свій спосіб життя, виробляє свої традиції, є закритою і разом з тим відкритою соціальною системою, установою і сім’єю водночас. Усе це вимагає особливої соціальної роботи з ДБСТ у вигляді соціального супроводу, який здійснює працівник центру соціальних служб та залучені ним, за потребою інші фахівці( лікарі, психологи, дефектологи тощо) [ Труба віна І. М., 2006, 3].

Дитячий будинок сімейного типу – це окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі. Така сім’я бере на виховання і спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування ( Сімейний кодекс України, Стаття 252-2).

Дитячий будинок сімейного типу – це альтернативна і, на сьогодні, найбільш перспективна форма державних закладів опіки. Вона дає змогу дітям-сиротам компенсувати втрату рідних батьків, отримавши натомість нову сім`ю з її традиціями, правилами, законами, отримавши основне втрачене ними - відчуття рідного дому та сімейного тепла.(Положення про дит буд).

Дитячий будинок сімейного типу як інститут виховання дітей-сиріт не є дитячим закладом особливого типу, тобто дитячим будинком, а є багатодітною сім’єю, що забезпечує вихованцям сімейне оточення та виховання. Виховний потенціал дитячого будинку сімейного типу як форми сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, має об’єктивні переваги перед іншими соціальними інститутами (перш за все інтернатного типу), виходячи із таких міркувань:

природність процесу виховання;

основою виховного впливу є емоційний контакт дитини з батьками-вихователями, який базується на довірі дітей до дорослих;

виховання в малій групі найповніше відповідає вимозі поступового залучення дитини до соціального життя;

тривалість виховного впливу батьків-вихователів на прийомних дітей;

комплексний підхід у вихованні;

індивідуальний підхід до кожної дитини;

взаємозацікавлений характер стосунків вихователів та вихованців;

контроль за негативними проявами та негативними впливами як серед дітей, так і зовнішніх факторів (однолітки, засоби масової інформації, література тощо)[ Пєша І.В., 2006, 73].

У дитячому будинку сімейного типу формування особистості дитини відбувається в природних умовах, вплив батьків-вихователів на світогляд і самоусвідомлення дитини відбувається в природних умовах, вплив батьків-вихователів на світогляд і самоусвідомлення дитини виконує домінуючу роль. Сімейне оточення формує у дитини морально-етичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтації, тобто усі якості, які формують особисту індивідуальність. На становлення особистості вихованця впливають характер стосунків між батьками та між батьками і дітьми, іншими членами родини, відношення батьків до праці, їхня участь у суспільному житті, інтереси, ціннісні орієнтири, загальний культурний рівень тощо.(Соціальна робота в Україні:теорія і практика №3 2006)

Функціонування дитячих будинків сімейного типу визначається державними документами, зокрема Положенням про дитячий будинок сімейного типу, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564. Відповідно до Положення, “батьки-вихователі в обов’язковому порядку проходять курс навчання попередньої та періодичної( раз на п’ять років) підготовки, проведення якого забезпечують місцеві відділи у справах сім’ї та молоді”.

Дитячий будинок сімейного типу може отримати свій статус у тому випадку, коли на виховання приймається не менше пяти дітей, позбавлених батьківської опіки. Безперечно, така умова сприяє влаштуванню у родині більшої кількості осиротілих дітей. Але, враховуючи перш за все психологічний і педагогічний аспекти, кількість дітей у сім’ї, як рідних, так і прийомних, не повинна перевищувати десяти осіб, зважаючи на необхідність створення оптимальних умов для їх повноцінного виховання та розвитку. У родині може виховуватися більше десяти дітей, якщо дозволяють житлово-побутові умови і є бажання батьків-вихователів. Але обстеження функціонуючих дитячих будинків сімейного типу свідчать: порушення обмежень щодо дітей, які перебувають