Метою створення дитячого будинку сімейного типу є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Особи, які беруть на себе зобовязання щодо дітей, набувають статусу батьків-вихователів. Діти, які влаштовуються до дитячого будинку сімейного типу, є вихованцями і не втрачають статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Вихованці перебувають у дитячому будинку сімейного типу до досягнення повноліття, а в разі продовження навчання у професійно-технічному, вищому навчальному закладі І-ІV рівня акредитації – до його закінчення, але не пізніше, ніж до досягнення ними 23-річного віку.

Виховання дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, у дитячих будинках сімейного типу можна розглядати як делегування державою батькам права на їх виховання та утримання. Це передбачає здійснення контролю з боку держави щодо того, яким чином батьки-вихователі виконують зобов’язання, взяті на себе відносно вихованців. Такий контроль, згідно з положенням, покладається на місцеві служби у справах неповнолітніх та органи опіки та піклування.

Держава надає сім’ї, яка бере на виховання дітей, матеріальну та соціальну підтримку. Необхідною умовою є підготовка кандидатів на створення дитячого будинку сімейного типу до соціальної ролі вихователів прийомних дітей, що забезпечується проходженням ними системи відповідної підготовки .

Особливостями ДБСТ є те, що його окремі вихованці пов’язані між собою кровними стосунками, які у поєднанні з подружніми стосунками батьків і батьківсько-дитячими стосунками створюють у вихованців позитивну модель сімейного життя. Дитячий же коллектив створює позитивну модель стосунків з однолітками, умови для соціалізації дітей у мікросередовищі. Ще однією з особливостей ДБСТ є також те, що він розвивається як сім’я і як дитячий коллектив, має ступені розвитку на кожному з цих етапів.

Розкриємо ці етапи:

1. Формальна сім’я – це первинна сімя і колектив на стадії первинного синтезу. Це в основному формальнее оєднання дітей і батьків-вихователів, між якими ще немає родинних і дружніх стосунків. Батьки виробляють модель сімейного виховання і стосунків із середовищем, переглядають модель подружніх стосунків. Діти адаптуються до родинних умов життя, нових обовязків стосунків, виробляють модель поведінки у ДБСТ, в новій школі. Згідно з Л. Кузьменко становлення адаптивної потреби відбувається через послідовне подолання таких стадій, як: 1) винекнення неузгодженості між особистістю та соціальним середовищем, переживання індивідуумом цієї неузгодженості у формі психічної напруги, стресу та ін.; 2) усвідомлення особистістюцієї неузгодженості, її причин, змісту, форми вияву; 3) оцінка індивідом цієї неузгодженості, вироблення мотивів та установок на адаптацію; 4) проектування індивідуальної стратегії і тактики адаптації.

Адаптація дитини відбувається успішно, якщо дитина належить до соціального оточення, має вольовий самоконтроль, виражену потребу у спілкуванні, прагнення до досягнень і домінування, готовність до діяльності, співпраці, взаємодії і характеризується екстравертністю, відсутністю агресивності, оптимістичністю.

Стосовно батьків-вихователів слід відзначити, що вироблена ними раніше модель сімейного виховання конкретизується та удосконалюється щодо індивідуальності кожної дитини, а модель подружнього життя повинна зберегтися, оскільки в цей час основну увагу батьки приділяють дітям, виснажуються, не думають про себе. Але ж добрі стосунки між батьками – умова успішного виховання сиріт в ДБСТ, формування у них позитивної моделі сімейного життя. Ознаками щасливої подружньої пари є: нормальне безконфліктне спілкування, довіра та емпатія, взаєморозуміння, нормальне інтимне життя.

2. Стадія диференціації. На цьому етапі розвитку ДБСТ вимоги батьків –вихователів підтримують окремі діти. Здійснюється вироблення моделі поведінки в ДБСТ в інтересах усіх, вихованці починають висувати вимоги до самих себе та інших мешканців ДБСТ. Тут ми зустрічаємося з проявами дезадаптації (активним протестом, тривожністю і невпевненістю) дітей, які ще не прийняли модель поведінки і вимоги вихователів, не хочуть брати участь у виконанні сімейних обов’язків, вимагають до себе особливої уваги, любові, турботи. Це може викликати конфлікти. Починає стверджуватися демократичний стиль спілкування, який характеризується діалогами батьки-діти, діти-діти, вислуховуванням кожного члена сім’ї, врахуванням його думки, бажань, застосуванням інформування, переконання, прикладу, які розраховані на свідоме сприйняття дитини. Існуючі конфлікти між дітьми, батьками і дітьми долаються через конкретизацію спільно виробленої моделі поведінки в ДБСТ. Важливим є виявлення нахилів і здібностей дітей для їх всебічного і гармонійного розвитку, створення умов для самореалізації в сім’ї і колективі, яким є ДБСТ. Саме ця самореалізація і стане потім основою для досягнення успіху, кожен буде робити те, що до душі.

3. Стадія єдності в сім’ї (вторинного синтезу). Характеризується тим, що вимоги ставлять на основі виробленої моделі поведінки і батьки, і самі діти один до одного. Спостерігається впевненість у собі, відчуття захищеності, безпеки, взаємо турботи та взаємообов’язку, довіра, дружба, батьківська любов. Здійснюється спільне планування розвитку і функціонування ДБСТ, виконання цього плану всіма членами сім’ї. Конфлікти розв’язуються їх учасниками самостійно, через конкретизацію моделі поведінки.

Основна проблема дітей: самореалізація. Основне завдання батьків: підтримання обраної моделі сімейного життя, розвиток кожного вихованця у відповідності з його потребами, нахилами, збереження подружніх почуттів, турбота про життя і здоров’я всіх членів родини( ДБСТ), розв’язання поточних проблем життєдіяльності колективу.

4. Етап виходу дітей із сім’ї ( вторинна сім’я). Проблеми полягають у підготовці дітей, і батьків-вихователів до виходу дітей із сім’ї. Діти обирають свій професійний і життєвий шлях, готуються до самостійного життя в дорослому світі, де кожен