Етапи “реконструкції”:

Вивчення особистості вихованця з метою визначення перспектив майбутнього розвитку.

Актуалізація та поновлення позитивних якостей, які досі не були потрібними (створення виховних ситуацій, вправи тощо).

Формування тих позитивних якостей, які швидко та легко з’єднуються з провідними позитивними якостями.

Подолання опору вихованця виховному впливу, створення режиму, організація середовища та життєдіяльності вихованця таким чином, щоб не залишилося часу на погані вчинки.

Метод переключення. Сутність цього методу полягає в тому, що зона активності вихованця переводиться у соціально значущу сферу діяльності на основі використання тих позитивних якостей, які є у вихованця.

Метод переключення є ефективним за таких умов: використання поваги до вихованця; вивчення особистості вихованця, особливостей взаємин у колективі, суспільної думки; знаходження кожному справи до душі; постійного контролю за діями вихованців; врахування конкретних обставин життя та діяльності вихованців.

Засобом формування звички правильної поведінки є використання вихователем виховних ситуацій. Виховна ситуація – це спеціально заданий педагогом стан виховного процесу у середовищі (групі) вихованця; це сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, обставин, взаємостосунків, що склалися в даний момент між суб’єктами виховного процесу, спрямованих вихователем на позитивні зміни в системі міжособових відносин і в особистості кожного з вихованців.

Методами виховання на другому етапі є: вправи, перспектива, вимоги , товариський контроль за виконанням вимог, суспільно-корисна праця, доручення, створення родинних традицій, вибух переконання, інформування, товариське роз’яснення.

Метод вибуху. Обґрунтував і вперше застосував цей метод А.С.Макаренко. Під вибухом він розумів миттєве руйнування негативних якостей, негативного стереотипу поведінки у процесі бурхливих емоційних переживань. А.С.Макаренко вважав, що перебудова духовного світу особистості еволюційним шляхом є малоефективним і важким як для вихователя, так і для вихованця. При застосуванні методу вибуху особистість переживає “катастрофу у середині самого себе”, їй ніколи розмірковувати, зважати, розраховувати, хитрувати. Цей метод передбачає доведення до межі конфлікту особистості з колективом. При цьому чітко ставиться альтернатива: стати об’єктом критики колективу чи залишити його або змінити себе, завоювати повагу, авторитет. При цьому несподіваному збігу обставин особистість опиняється перед конфліктною ситуацією і перед нею постає питання: як бути далі? Внаслідок цього у особистості виникає незадоволення собою, відраза до попереднього способу життя, антипатія до своїх недоліків та прагнення стати кращим. Але цей метод можна застосовувати лише у сильному, згуртованому колективі, в крайньому випадку, дуже рідко, в реальних обставинах, разом з іншими методами впливу на особистість.

На 3 та 4 етапах розвитку ДБСТ використовуються такі методи, як паралельна дія (виховання через колектив: вимоги ставить не вихователь, а діти), традиції, перспектива, суспільна діяльність, доручення, інформування, переконання, вибух.

Доручення – це виконання певних завдань вихователя. Доручення повинні бути усвідомленими, посильними, оціненими, зрозумілими.

Вправи – багаторазове повторення, закріплення, вдосконалення способів дій як стійкої основи суспільної поведінки з метою формування і розвитку певних навичок поведінки, рис характеру (Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання. – Харків: ОВС, 2002. – 400с.(с.55)).

Вправи можуть бути:

Режимними ;

В діяльності різних видів (ігрові, трудові, навчальні, комунікативні);

Спеціальні (для формування вмінь поведінки і вигляду).

Вправи можуть пропонуватися у формі рольових ігор. Вони дозволяють:

Адаптуватися у змодельованій ситуації і потім зручніше діяти у реальній ситуації.

Застосувати набуті знання на практиці і виявити якісь їх засвоєння.

Сприяють формуванню позитивної мотивації до вивчення правознавства, набуттю професійних умінь та якостей особистості.

Створюють оптимальні умови для поглибленого сприйняття та запам’ятовування матеріалу.

Розвивають активність, самостійність особистості, творчий підхід до розв’язання ситуацій.

Модель гри:

І. Стадія підготовки гри.

Діагностика основних елементів: а) вибір теми 0 діагностика вихідної ситуації; б) формулювання мети та завдань, прогнозування очікуваних результатів; в) визначення структури; г) діагностика ігрових якостей майбутніх виконавців рольових функцій; д) діагностика об’єктивних обставин, що можуть вплинути на хід гри.

ІІ. Стадія проведення ділової гри.

ІІІ. Аналіз гри.[Труба віна І.М., 2002, 62].

Психолого-педагогічні дослідження свідчать, що у сім’ї, де довіряють один одному, де є турбота, теплота і щирість у стосунках, повага до інтересів та запитів кожного, де намагаються раціонально вирішувати всі проблемні ситуації, де кожен відчуває себе рівноправним членом сімейного колективу, де існує єдність батьківських вимог до дитини, де діти й дорослі відчувають себе захищеними, де вони знаходять розуміння і підтримку, там із сім’єю пов’язують найсвітліші, найрадісніші почуття.

Така сім’я створює позитивний емоційний комфорт, рятує дитину від нервових перевантажень. У таких сім’ях діти краще навчаються, у них краще розвинуті такі якості як доброзичливість, милосердя, співчуття, чесність, доброта, колективізм, толерантність, вони стають добрими товаришами і друзями, мають тверді моральні установки та ін. У таких сім’ях поважають батьків. Тому спілкуючись з батьками, соціальні працівники повинні намагатися допомогти батькам усвідомити, що успішність сімейного виховання в першу чергу залежить від сімейного мікроклімату, міцної внутрішньої основи, взаємоповаги й взаєморозуміння між усіма членами сім’ї.

Слід звернути особливу увагу, що застосування тих чи інших методів виховання, взагалі успішність сімейного виховання залежить від того, чи вміють батьки в конкретних ситуаціях враховувати вікові та індивідуальні особливості дитини, тобто вміти розмовляти з дитиною п’яти, десяти, п’ятнадцяти років по-різному.(Посібник для соціальних працівників щодо підготовки та соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу: У 2-х кн../ Г.М. Бевз та ін. – К.: Держсоцслужба, 2006. – Кн. 2. – 180с.

Тому добирати методи покарання або заохочення до дітей слід з врахуванням їхнього віку. При цьому батькам слід пояснити, що вони мають пам’ятати про особливості розвитку