А у спілкуванні з підлітками, які прагнуть самостійності, дорослості, важливо поважати їхню гідність, звільняти від дріб’язкового контролю, підтримувати відвертість у спілкуванні, керувати процесом морального становлення як особистості.

Необхідно пояснити батькам, що успіх застосування методів виховного впливу залежить також від їхнього авторитету. Мова йде про їхні моральні якості, інтереси, ставлення до праці, до власного життя. Батьки мають зрозуміти, що готовність до взаємодії, чуйність, справедливість, доброзичливість до оточуючих сприяють зміцненню авторитету у дітей. Тобто, важливого значення тут набуває особистий приклад батьків. Не можна від дитини вимагати прояву якихось якостей, якщо батьки самі не дотримуються своїх вимог. Будуть чесними і правдивими діти там, де батьки підкріплюють слова власними відповідними вчинками. Негативні якості та вчинки батьків глибоко вражають дітей, і тому вони досить часто їм не пробачають образи.

Одним із важливих завдань для соціального працівника є налаштування батьків на розуміння, що для підтримки і розвитку батьківського авторитету істотну роль відіграє їх уміння поважати особистість дитини, уважне ставлення до її інтересів і запитів, гідності. Таке ставлення до дитини необхідне у будь-якому віці. Не можна роздратовуватись, нервувати, коли дитина ставить багато запитань. Треба дати їй зрозумілу відповідь.

3.3.Діти, для яких створюються Прийомні сім’ї й ДБСТ

Соціально-психологічні характеристики дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

Формування ринкової економіки, перетворювальні процеси в країні не виправдали сподівань щодо кращого задоволення потреб дітей. Для багатьох з них перехідний період у житті суспільства залишиться у пам’яті дитинством без яскравих позитивних емоційних спогадів, переживань, без належного медичного обслуговування, повноцінного харчування, освіти, уваги та турботи батьків, рідних, дорослих.

Хто ж вони, ті, хто так потребують соціально-педагогічної допомоги і підтримки? Звідки вони ці діти, котрі чекають від дорослих не тільки добросовісного виконання професійних обов’язків, а й розуміння, адекватного сприйняття, любові, співчуття?

Це досить значна демографічна група нашого суспільства – це діти, і серед них:

Діти – біологічні сироти;

Діти – сироти з функціональними обмеженнями (з вадами фізичного та розумового розвитку);

Діти-напівсироти;

“відмовники” ( при наявності нотаріально завіреного акту, що складається у пологовому будинку);

“Підкидьки”, батьків яких так ніколи і не вдасться розшукати;

“Діти вулиці”, які прийшли на вулицю з різних місць і з різних причин;

Діти, що проживають в асоціальних сім’ях;

Діти, батьки яких позбавлені батьківських прав або обмежені у батьківських правах;

Діти, відібрані від батьків;

Діти, які перебувають в умовах, що загрожують їхньому розвитку та здоров’ю;

Діти, батьки яких страждають на хронічні захворювання, внаслідок чого не можуть належним чином виховувати та утримувати дітей;

Діти, чиї батьки перебувають у місцях позбавлення волі або в місцях утримання під вартою, підозрюються або звинувачують ся у скоєнні злочину;

Діти батьків-інвалідів;

Діти, які перебувають у лікарнях;

Діти із сімей біженців чи тимчасових переселенців;

Діти, які зазнали різних форм жорстокого поводження.

Проблема соціального сирітства є явищем багатоаспектним і як негативне явище сучасності вивчається з різних позицій: філософської, соціологічної, соціально-педагогічної, культурологічної , медико-соціальної, юридичної, психологічної.

Вивчення даної проблеми з позиції соціальної педагогіки дозволяє стверджувати, що причиною викривлення особистісного досвіду дитини можна вважати вплив фактора депривації, тобто відсутність, обмеження або недостатність матеріальної й духовної турботи про дитину, необхідних для її виживання і повноцінного розвитку. Вивчення досвіду життєдіяльності таких дітей у різних соціумах підтверджують значення ранньої деривації для появи індивідуально-особистісних відхилень у вигляді стимульних бар’єрів, які породжують викривлення соціальних відносин і соціального досвіду дитини.

Зокрема психічна деривація робить особливо актуальним для особистості дитини сам “момент відчуження”. Цей психотравмуючий комплекс зберігається у дитини протягом всього життя. Розглядаючи деривацію як систему стимульних бар’єрів науковці виокремлюють такі їх види:

матеріальні – недостаток матеріальних засобів для виживання і розвитку;

соціальні – недостаток спілкування і досвіду соціальних відносин;

пізнавальні – сенсорні, мовленнєві, смислові, відсутність умов для розвитку сенсорної чутливості, розвитку мовлення, сформованості понятійного апарата;

емоційні – відсутність емоційної турботи й емоційного прийняття дитини.

Ці бар’єри призводять до порушень і викривлення індивідуального і особистісного розвитку дитини-сироти і є основою для появи повної проблеми, яка може бути охарактеризована як особливий психічний стан внутрішньої незахищеності, що викликає викривлення соціальних відносин, тобто соціальну дезадаптацію – відхилення у пристосуванні до соціального середовища.

Немає сумніву в тому, що діти, котрі з раннього віку залишаються без батьківської опіки, за деякими неявними психологічними характеристиками відрізняються від дітей, які виховуються в сім’ї: за одними параметрами вони перебувають на рівні своїх ровесників, чи навіть випереджають їх, за іншими – різко відстають не тільки від своїх однолітків, але й від більш молодших.

Така зона відставання простежується уже в ранньому дитинстві. І якщо не буде проводитися спеціальна робота, то ця проблема ставатиме з роками ще гострішою. Дефекти в інтелектуальному й емоційно-вольовому розвитку, відсутність адекватних форм спілкування з дорослими призводить до того, що у більшості життєвих ситуацій діти, які залишилися без батьківської опіки, виявляються менш продуктивними. Наслідки цих відхилень проявляються і в дорослому житті, до якого колишні вихованці дитячих будинків та інтернатів досить важко адаптуються.

У дітей, які залишилися без опіки батьків, спостерігаються відхилення у розвитку в 70-80 % випадків. Для соціальних сиріт притаманне однозначне ставлення до себе, яке в основному характеризується негативною чи заниженою самооцінкою. Вони часто перебувають у стані тривоги, напруження, невпевненості, зневірені в людях і обставинах, які їх оточують. За таких умов формування особистості дитини, яка залишилася без сім’ї внаслідок деформації