Звичайно, важливо не лише виявити і проаналізувати ситуацію відчуження дитини із рідної сім’ї, але й знати можливі шляхи виходу дитини із такої ситуації. При цьому, слід зазначити, що простежується дві основні лінії поведінки дитини: вона розцінює втрату сім’ї як покарання за те, що вона погана, і постійне почуття провини стає домінуючим у характеристиці її особистості; вона в ситуації “відчуженості” звинувачує сім’ю, батьків, її внутрішній стан відображає боротьбу почуттів – поєднання озлоблення й образи з любов’ю до батьків. Посилення цього стану приводить до суб’єктивного розриву з сім’єю, підвищення агресивності.

У ході вивчення соціально-психологічних характеристик дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, виявлена ще одна особливість, яка характеризує портрет дітей, котрі залишилися без опіки батьків, - феномен “ми”, який є своєрідною ідентифікацією дітей один з другим.

Відомо, що у нормальній сім’ї феномен “ми” відбиває причетність дитини саме до своєї сім’ї, є важливою емоційною і моральною силою і створює умови для внутрішнього захисту, то у дітей, які залишилися без сім’ї, створюється стихійне “ми” як своєрідне психологічне утворення. Це пояснюється тим, що для таких дітей весь світ ділиться на “своїх” і “чужих”. Водночас у них формуються особливі ієрархічні стосунки, включаючи досить жорсткі стосунки всередині “ми” і у ставленні до молодших. На жаль, сьогодні ще не достатньо враховується цей феномен у практиці виховання таких дітей. Дитину (“лідера”) часто просто переводять в іншу групу, позбавляючи дітей зв’язків один з одним, з дорослими, з якими вони мали нормальні стосунки. Цей момент, безперечно, є глибокою травмою для психіки дітей.

До помітно типових особливостей дітей, які без батьківської опіки, відносяться особливості спілкування і зверхність, нервовість і бажання якнайшвидше встановити комунікативні зв’язки. Відсутність уміння спілкуватись викликає у соціальних сиріт домінування захисних форм поведінки, зокрема таких, як неадекватна лояльність або агресивність.

Однак дослідження психологів виявляють причини емоційної холодності, агресивності і водночас підвищеної вразливості дітей, пов’язуючи їх з відсутністю батьківської любові і ласки, ранньої деривації нормального спілкування з дорослими.

Звичайно, особливості психічного розвитку дітей, які залишилися без батьківської опіки, проявляються в різних вікових групах по-різному. Але незаперечним є одне: всі вони мають серйозні наслідки для формування особистості дитини, її міжособистісних відносин, самосвідомості, діяльності.

Міжособистісні стосунки, які мовби пронизують дитячий колектив невидимими лініями симпатій, прихильності, антипатій, мають досить сильний вплив на життя кожної дитини і на діяльність групи в цілому і є одним із важливих чинників емоційного клімату групи, її членів. Кожна дитина посідає своє певне місце в системі особистісних відносин. В одному випадку становище може бути благополучним: дитина прийнята в групі, відчуває симпатію з боку інших дітей, сама їм симпатизує. Така ситуація допомагає дитині відчувати себе часткою, одним цілим групи, що сприяє розвитку впевненості, емоційної захищеності, фізичної безпеки.

Стан психологічної ізоляції, в яку часто попадають діти-сироти, негативно впливає на їхній розвиток і діяльність. Такі діти часто попадають під вплив дорослих, не прагнуть вчитися, у спілкуванні досить часто афективні, грубі.

Якщо говорити про особливості інтелектуального розвитку дітей, залишених без батьківської опіки, то можна сказати, що вони (зокрема, вихідці х дитячого дошкільного закладу) достатньо підготовлені до школи за формальними параметрами (знають букви, рахують у межах десяти, читають по складах). Проте у них позитивна мотивація щодо дорослого (учителя, вихователя) базується на дефіциті спілкування, що іноді перешкоджає нормальному процесу навчальної діяльності. Для дитини основним є заслужити прихильність дорослого, що затуляє зміст виконання навчальних завдань.

У підлітків-сиріт в основному стосунки будуються на “корисності” дорослих чи виконуваних справ, спостерігається прояв легких почуттів, морального пристосуванства, ускладнення у формування самосвідомості (переживання своєї неповноцінності), у спілкуванні проявляється настирливість, незаперечна потреба любові і уваги, емоційна вразливість, що свідчить про відкритість для дорослого.

Саме в цей період у дітей простежується невиразність образу Я, недостатнє уявлення про власні уміння, інтереси; орієнтація не на самооцінку, а на оцінку себе іншими; бідність цінностей та ідеалів, прив’язаність їх до щоденного життя і проблем найближчого оточення; слабкий прояв орієнтації на майбутнє; відсутність прагнення до самостійності, відповідальність за свої вчинки; недостатня увага до інтимно-особистісного боку спілкування, мала вибірковість стосунків з ровесниками; недостатня вираженість сфери почуттів, яскраво виражене домінування бажань, безпосередньо пов’язаних з повсякденним життям.

Особливу групу складають діти, які пережили жорстоке поводження, насильство і особливо потребують соціально-педагогічної допомоги, реабілітації. Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не тільки завдає невиправної шкоди їх здоров’ю, а й супроводжується також тяжкими соціальними наслідками. До 10 % дітей – жертв насильства гинуть, у багатьох з них розвиваються серйозні відхилення в психічному та фізичному здоров’ї, в емоційній сфері, що робить їх неповноцінними членами суспільства і в подальшому потребує значних витрат на їхнє лікування та утримання.

Діти, які виховуються під впливом постійного жорстокого ставлення збоку батьків та осіб, котрі їх замінюють, не можуть аналізувати, настільки аморальні та неприйнятні відносини у їхній сім’ї. Змалку вони сприймають ставлення до себе з боку дорослих як нормальні стосунки. Грубість і сварка у таких сім’ях проходить як норма спілкування, яку діти переймають