у взаємовідносинах з дорослими, з однолітками і не тільки вдома, а й на вулиці, у дитячому садку, в школі. Лише з часом, аналізуючи проблему життя у власній сім’ї, взаємовідносини з батьками своїх друзів, знайомих, ставлення до себе з боку вихователів та вчителів, дитина починає усвідомлювати, що стосунки з дорослими можуть ґрунтуватися на взаєморозумінні, доброзичливому ставленні та взаємній повазі. Пошук дитиною причин, які можуть пояснити недоброзичливе ставлення з боку дорослого, зводиться до самозвинувачень, до пошуку вини у собі, що формує комплекс невпевненості, повної залежності від поведінки старших. З другого боку, може формуватися почуття відрази до старших, які пригнічують та не розуміють дитину, що викликає ненависть, агресію та непокору до рішення батьків, їх вчинків та примусу.
Розрізняють чотири основні форми жорстокого поводження та зневажання дітей:
Фізичне насильство.
Сексуальне насильство або розбещення.
Психічне ( емоційне насильство).
Зневажання основних потреб дитини (моральна жорстокість).
Кожен, хто працює з дітьми, які залишилися без батьківської опіки, має знати про різні форми насилля над дитиною, оскільки це дає змогу змоделювати правильні взаємовідносини з дитиною, вибрати адекватні механізми її реабілітації.
Не менш проблемними є діти, яких відносять до так званих “дітей вулиці”, це безпритульні і бездоглядні діти.
Негаразди в сімейному житті, економічна нестабільність, безробіття та інші причини призводять до того, що кількість дітей затриманих працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх за жебрацтво і бродяжництво, зростає з кожним роком.
Результати досліджень, досвід роботи притулків, соціальних служб для молоді дають підстави віднести до “дітей вулиці” в Україні такі групи неповнолітніх:
Безпритульні діти – діти, які не мають постійного місця проживання у зв’язку з втратою батьків, наявністю асоціальних форм поведінки дорослих у сімї; діти, яких вигнали з дому батьки;
Бездоглядні діти – діти, які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частину дня, а інколи і ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів ( родичів, бабусь, дідусів) матеріально їх забезпечити; психічних розладів у батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей;
Діти втікачі з виховних установ – діти, яких не влаштовують умови життя та виховання в установі, що зазнали з боку інших осіб психологічного, фізичного чи сексуального насильства в закладах інтернатного типу або притулках;
Діти-втікачі із зовні благополучних сімей – діти з високим рівнем конфліктності, патохарактереологічними особливостями, відхиленнями у психічному та особистому розвитку;
Діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці – діти, позбавлені систематичного батьківського піклування, аутсайдери шкільних колективів, діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.
Основні психофізичні характеристики дітей, що формуються в умовах безпритульності та бездоглядності, базуються на ранньому включенні їх у жорсткі умови виживання на вулиці при відсутності виховного впливу дорослих і позитивно емоційного дитячого оточення. Більшість безпритульних дітей втратили сімейні зв’язки, були покинуті батьками або самі покинули сім’ю, котра не забезпечувала дитині нормальної життєдіяльності та повноцінного розвитку. Бездоглядні та безпритульні діти, як правило займаються бродяжництвом, жебракуванням, крадіжками, вживають алкогольні напої, наркотичні та токсичні речовини. Такі діти досить часто стають жертвами сексуальних злочинів, залучаються дорослими до протиправних дій. Їхнє життя і здоров’я постійно перебувають під загрозою.
Однак “вулична дитина” – індивідуальність, яка обирає власний спосіб життя під впливом наявної проблеми. Вулиця стає місцем, де дитина працює, спілкується, учиться. На “дітей вулиці” поширюються закони природи – вижити й пристосуватися до важких умов життя в групі. Чисельність осіб у вуличній групі – від 4-5 до 10-15 чоловік. Як правило, існує лідер, якого всі слухають, - це старший хлопчина, інколи доросла людина.
На фоні асоціального проведення часу діти вулиці приділяють чимало уваги таким небезпечним речам, як різні види наркотиків. Так, середній вік дітей клейовиків – 6-10 років. Вдихання парів клею, намазаного всередину пластикових мішечків, сприяє притупленню голоду, зменшується страх від почуття самотності.
Специфічні особливості мають вихованці інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Навіть за оптимальних умов утримання та виховання вони істотно відрізняються від дітей, які виховуються в сім’ї. Реакції, що формуються у перші дні життя дитини ще задовго до того, як вона навчиться себе відрізняти від інших, при відсутності сімейного оточення залишаються нерозвиненими, що у майбутньому позначається на її психологічному розвитку, самооцінці.
Висновки до третього розділу
Останнім часом в Україні відбуваються докорінні зміни в системі опіки над дітьми, які мають статус сиріт. Новими важливими функціями соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді стає їх участь у створенні та забезпеченні функціонування сімейних форм виховання для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Враховуючи новизну проблеми, доцільно висвітлити концептуальні підходи, що дозволяють краще зрозуміти зміст і конкретну діяльність соціального педагога. Зазначимо й те, що на цьому новому напрямі соціальної роботи багато чого ще не визначено, проходить перевірку практикою, потребує вдосконалення.(Звєрєва)
Кожна дитина має право на виховання в сімейному оточенні, незалежно від того, чи може її біологічна родина забезпечити нормальні умови життя та виховання, чи виконують неналежним чином батьки свої обов’язки.
Щодо дітей, які за певних життєвих обставин залишились без батьківського піклування, то обов’язок забезпечення їхнього розвитку та виховання бере на себе держава. Пріоритетом у влаштуванні таких дітей Сімейним кодексом України, законами України “Про охорону дитинства”, “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” визначено саме сімейне виховання. Розвиток сімейних інститутів влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що в останні