У програмі визначено, що робота, яка проводиться в регіонах з метою запобігання бездоглядності серед дітей , їх соціально-правового захисту, є малоефективною. З року в рік спостерігається зростання кількості сімей, які з різних причин не виконують виховних функцій стосовно власних дітей. Малоефективний контроль з боку суспільства за вихованням та утриманням дітей у неблагополучних сім’ях призводить до виникнення ситуації, коли все більше таких дітей не отримують адекватного соціального захисту і стають дітьми вулиці.

Основними завданнями програми є :*

підвищення ефективності роботи із запобігання дитячій бездоглядності шляхом удосконалення нормативно – правової бази;

* поліпшення існуючих та пошук нових форм соціальної підтримки дітей, які перебувають у складних життєвих умовах;*

виявлення неблагополучних сімей і забезпечення захисту прав дітей, які виховуються в таких сім’ях; *

удосконалення мережі та підвищення ефективності діяльності закладів соціального захисту дітей;*

розробка науково-методичних рекомендацій щодо запобігання дитячій бездоглядності;*

забезпечення підготовки та перепідготовки фахівців закладів соціального захисту дітей [15,с.18].

На рівні діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо покращення ефективних заходів, спрямованих на вирішення проблеми бездоглядності дітей в Україні, в першу чергу, необхідно проводити профілактику соціального сирітства, попередження виходу дітей із сім’ї. З цього приводу доцільно: *

розробити відповідні нормативно-правові акти щодо координації дій заінтересованих центральних та місцевих органів виконавчої влади по забезпеченню належного виконання Закону України «Про попередження насильства в сім’ї».*

забезпечити реалізацію проектів запобігання ранньому соціальному сирітству, створювати центри реінтеграції батьків і дітей;*

посилити контроль за збереженням житлових і майнових прав дітей та відповідальністю посадових осіб, на яких покладено вирішення цих питань;*

вирішення питання безплатного відвідування позашкільних навчальних закладів ( гуртків, секцій) дітьми з малозабезпечених ( неблагополучних) сімей;*

забезпечити ефективний контроль за охопленням дітей шкільного віку навчанням у загальноосвітніх навчальних закладах, здобуттям загальної середньої освіти.

Наступний напрям роботи стосується створення умов для влаштування дітей, які за життєвих обставин залишилися без батьківського піклування. З цього приводу рекомендується забезпечити розвиток мережі закладів соціального захисту дітей: притулки для неповнолітніх, центри соціально - психологічної реабілітації неповнолітніх та центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх. Другий напрям у цьому плані-запровадження та поширення альтернативних форм виховання та утримання дітей-сиріт, і дітей, позбавлених батьківського піклування (прийомних сімей та будинків сімейного типу)[Глазунова Л., 1993, 6].

«Слід зазначити, що для соціального захисту неповнолітніх, які позбавленні сімейного виховання і які опинилися в складних житлово-побутових умовах чи залишили заклади освіти, в Україні на 1 січня 2005 року діяло понад 80 притулків для неповнолітніх, в яких лише за 2003 рік соціальну допомогу отримали 15,3 тис. осіб, а в 2004 році – понад 25 тисяч з них – хлопчиків понад 16 тис. ( 63,4 відсотка) і дівчаток понад 9 тис. ( 36,6 відсотка)».

Поширення останнім часом бездоглядності та бродяжництва серед дітей-сиріт і дітей , позбавлених батьківського піклування, є результатом погіршення об’єктивних матеріальних умов утримання неповнолітніх в інтернатних закладах, відсутності належних психолого-педагогічних умов їх виховання, наслідком педагогічної занедбаності, внутрішніх конфліктів між педагогами та вихованцями. Крім того, обстеження окремих сімей опікунів показало, що значна їх кількість – це дідусі або бабці досить похилого віку, які не можуть повною мірою займатися вихованням дітей, іноді навіть зловживають спиртними напоями, ведуть асоціальний спосіб життя.

Законодавче вирішення проблем дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні ґрунтується на положеннях статті 52 Конституції України, яка передбачає державне утримання та виховання цієї категорії дітей.

Основні положення щодо влаштування дітей, які за певних обставин не можуть виховуватися у власній родині ( смерть батьків, асоціальний вплив на виховання в рідній сім’ї тощо), містяться у Кодексі про шлюб та сім’ю України.

«Стаття 61 Кодексу основною умовою сімейного виховання дитини визначає пріоритетність її інтересів, якщо ця умова порушується, батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, що встановлюється у судовому порядку. В цьому випадку інтереси дитини захищають органи опіки та піклування» [Луценко В., 1997, 21].

Кодекс про шлюб та сім’ю України передбачає декілька форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування:

усиновлення ( удочеріння);

передачу їх під опіку ( піклування);

виховання в сім’ях громадян України;

повне державне утримання у навчально-виховних закладах.

Усиновлення ( удочеріння) є найбільш прийнятою й сприятливою формою виховання дітей, котрі залишилися без піклування батьків. При чому у правовому відношенні така дитина повністю прирівнюється до рідних дітей і має в особі батьків-усиновителів рідну сім’ю (додаток А).

На сьогодні в Україні проводиться централізований обмін дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Законодавчо визначено як обов’язок керівників закладів, де перебувають або виховуються такі діти, надавати інформацію про вихованців, які залишилися без опіки та піклування щодо можливості усиновлення таких дітей, передачі їх під опіку чи на виховання у сім’ї громадян.

Справами з питань усиновлення дітей займаються відділи освіти. Органи опіки й піклування, отримавши інформацію про дитину, яка позбавлена батьківського піклування, негайно проводить обстеження і за умови виявлення факту відсутності батьків дитини та до вирішення питання про призначення опікуна чим піклувальника забезпечують її тимчасове влаштування. Керівники закладу, де тимчасово перебуває, утримується або виховується дитина, у тижневий термін із дня, коли їм стало відомо, що вона залишилась без піклування батьків, повідомляють про це відділи освіти.

Протягом лише 2003 р. усиновлено 6767 дітей, в тому числі 2333 дитини – сироти і дитини,