Опіка установлюється над дітьми, які не досягли п’ятнадцяти років; піклування над дітьми – віком від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років. Опікуни, як правило, вибираються із осіб, близьких підопічному, що передбачає збереження родинних зв’язків між дитиною й опікуном.

В Україні щороку оформлюється опіка ( піклування) на 43 тис. дітей, разом із тим знімається з обліку 10 тис. дітей. Причини заняття опіки (піклування) такі: досягнення дитиною повноліття, повернення до батьків, влаштування у державні навчально – виховні заклади, влаштування у професійно-технічні училища та вищі навчальні заклади на повне державне забезпечення [Л.С.Волинець., Н.М.Комарова., О.Г.Антонова-Туренко, 1998, 156].

За станом на 1 січня 2005 року, в Україні під опікою ( піклуванням) перебувало 59527 дітей та підлітків, із них одержували державну допомогу 14926, тобто лише кожен четвертий.

В Україні функціонує державна система соціально-виховних інститутів, завданням яких є забезпечення оптимальних умов життєдіяльності дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, відповідно до їхнього віку та стану здоров’я . Державні установи, що опікується цими проблемами, підпорядковані Міністерству освіти і науки України , Міністерству охорони здоров’я України, Міністерству праці та соціальної політики Україні[24,с. 29].

Так, для утримання дітей віком від народження до трьох років функціонують будинки дитини, що підпорядковуються Міністерству охорони здоров’я України. Працівники будинку дитини дбають про збереження життя дітей, які залишилися без батьківської опіки.

Дитина-сирота, за законом України «Про охорону дитинства» - це дитина в якої померли чи загинули батьки. Проте останнім часом в Україні набуло поширення явища соціального сирітства, яке зумовлене ухилянням або усуненням батьків від своїх обов’язків щодо неповнолітньої дитини. Соціальні сироти в Україні – це діти, батьки яких за рішенням суду позбавлення батьківських прав, перебувають на лікуванні або в установах відбуття покарання , а також діти, які при живих батьках, не позбавлених батьківських прав, страждають через відсутність батьківського піклування [ 8,с. 28].

Українське законодавство також визначає дану групу дітей як діти позбавлені батьківського піклування. До них належать ті, хто залишився без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав.

Ще одна вразлива група дітей – це безпритульні діти. Тобто діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім’ю, або дитячі заклади, де вони виховувались і не мають певного місця проживання [А.Й.Капська., 2003, 29]. Таких дітей часто називають «дітьми вулиці».

У науковій літературі до причин залишення дітей без батьківського піклування відносяться : соціально-економічні ( економічна криза, безробіття, голод, еміграція) та соціально-психологічні причини (здебільшого чисельності розлучень, втрата одного з батьків, погіршення клімату в родині через брутальне ставлення батьків до дітей, фізичне покарання) [35,с. 95].

1.2. Соціально-психологічні особливості розвитку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Розвиток дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, залежить від ряду зовнішніх чинників (або їхньої відсутності), що впливає на психічний , особистісний, фізіологічний розвиток таких дітей.

Основним чинником, що впливає на розвиток дитини, позбавленої можливості виховуватися в сім’ї, є психічна депривація, яка виникає в результаті того, що дитина позбавлена можливості задовольнити основні(життєві) психічні потреби в достатній мірі та на протязі достатнього часу. До основних життєвих потреб можна віднести потреби в різноплановому і розвиваючому оточенні, в емоційних зв’язках, перш за все з матір’ю, батьком та близькими людьми, які мають їх забезпечити; наявність затишку для дитини, відчуття комфорту, захищеності, довіри, відчуття постійності та доброзичливості оточуючого середовища, що потім сприяє здатності до самореалізації. Психічна депривація розрізняється за формами прояву стосовно того, яких саме життєво необхідних факторів позбавлена дитина. Діти, позбавлені батьківського піклування, можуть одночасно переживати кілька видів деприваційних впливів, чим і зумовлюється їхній подальший розвиток як в психофізіологічному, так і в особистісному напрямках[Бідненко Н., 1998, 52-55].

Наслідки психічної деривації проявляються в непристосованості дитини чи молодої людини до соціально визначених норм життя та розвитку. Негативний вплив деприваційних умов розвитку залежить від віку дитини – чим менша дитина, а отже більш безпорадна, більш залежна від умов перебування, тим він інтенсивніший [Г.М.Бевз., І.В.Пеша., 2001, 10].

Надзвичайним випадком деривації є таке явище, як госпіталізм (погіршення стану здоров’я дитини як наслідок тривалого перебування в лікувальних установах). Що виникає, часом дитина ще немовлям втрачає вже налагоджені близькі зв’язки з матір’ю або особою, яка її замінює.

Розвиток дітей, які виховувалися поза сім’єю, свідчить не про збочення в розвитку особистості, а про формування принципово інших механізмів її активності, її входження в суспільне соціальне оточення. Внаслідок неминучих втрат у житті дітей-сиріт виробляється механізм захисту від душевного болю – байдужості та черствості.

Вивчення фізичного розвитку дітей, позбавлених батьківського піклування, що проживають в державних закладах (інтернатах, притулках) демонструє суттєве зниження їхніх антропометричних показників та наявність порушень трьох груп: адаптаційних, психічного розвитку, супровідних психічних захворювань.

Адаптаційні розлади у дітей-сиріт проявляються на всіх основних векторах життєвого простору: сімейному, соціальному, шкільному та всіх рівнях нервово-психічного реагування: сомато-вегетативному, психомоторному та емоційно-ідеаторному. Розлади адаптації у «дітей без сім’ї» А. Голік об’єднує групи, з найбільш представленими поведінковими розладами: агресивні, регресивні, психопатоподібні прояви, що зустрічаються частіше у дітей-сиріт, ніж у соціальних сиріт; та менш представленими: психосоматичні – порушення сну, головні, серцеві болі, дискінезія жовчовивідних шляхів, тривожно – депресивні