7. Травмуючий вплив на розвиток дитини має також фактор «повторного сирітства» - зміна форми соціально-правового статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківської турботи, і повторне її влаштування в інтернатний заклад.

Фактори ризику, що можуть зумовити деприваційні порушення розвитку дитини:*

небажана вагітність;*

неодноразові та тривалі розлучення з близькими людьми у віці до 3-х років;*

тривале перебування дитини в деприваційних ситуаціях, що зумовлює незадоволеність основних потреб дитини в сенситивні періоди її розвитку;*

нехтування віковими потребами, жорстоке ставлення до дітей, насильство, експлуатація [Шанда Н., 2002, 285].

Висновки до першого розділу.

В Україні переважаючою формою утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є усиновлення. Усиновлення (удочеріння) є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. Законодавчо процедура усиновлення регламентується Кодексом про шлюб та сім'ю України і Порядком передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами проживання у сім'ях усиновителів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України у 1996 році.

Усиновлення здійснюється виключно в інтересах дитини, якщо єдиний або обидва її батьки: померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими, дали згоду на усиновлення в письмовій формі, понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи. Підкинуті (залишені) діти можуть бути передані на усиновлення у разі наявності відповідного акта, складеного органами внутрішніх справ у встановленому порядку. Хворі діти можуть бути усиновлені, якщо за характером (перебігом) захворювання вони не потребують постійного (довічного) перебування і лікування в спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах. Всі діти, пропоновані для удочеріння/усиновлення, повинні бути детально оглянуті всіма медичними фахівцями в цілях виключення відповідної профільної патології, зокрема оглянуті і обстежені генетиком. При цьому повинні бути враховані всі відомі дані про дитину і її батьків.

Психологічні дослідження рівня та особливостей інтелектуального розвитку дітей, які виховуються поза родиною, свідчать, що рівень розвитку уваги й пам'яті не має істотних відхилень від середньостатистичної норми. Однак дослідження виявляють слабко сформовану картину світу, підвищену ситуативність, яка у пізнавальній сфері виявляється у нездатності вирішувати завдання, що вимагають внутрішніх операцій, не спираючись на практичні дії, зниження розвитку абстрактно-логічного мислення, особливо у дітей середнього шкільного віку. Значно знижене і вербально-логічне мислення.

Однією з найсуттєвіших проблем дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є ураження, які позначаються на їх емоційному стані і виникають в результаті жорстокого ставлення до них, розлучення з близькими людьми, несприятливий вплив оточуючого середовища. Щоб допомогти дітям досягти позитивних змін, ми повинні пам’ятати як про об’єктивні чинники явища сирітства, так і суб’єктивні- сприймання самими дітьми реальних життєвих випробовувань.

Основним чинником, що впливає на розвиток дитини, позбавленої можливості виховуватися в сім’ї, є психічна депривація, яка виникає в результаті того, що дитина позбавлена можливості задовільнити основні (життєві) психічні потреби в достатній мірі та на протязі достатнього часу. Негативний вплив деприваційних умов розвитку залежить від віку дитини- чим менша дитина, а отже більш безпорадна, більш залежна від умов перебування, тим він інтенсивніший.

Основними причинами зниження інтелектуального розвитку вихованців загальноосвітніх інтернатних закладів є впливи середовища, педагогічна занедбаність, а не спадкові фактори, анатомофізіологічне порушення діяльності центральної нервової системи. Однією з причин є відсутність якісного, змістовного спілкування з дорослими, яке адекватно б впливало на дітей, що виховуються в дитячому будинку.

Розділ ІІ. Прийомна сім’я, як одна з альтернативних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

1.1.Прийомна сім’я як форма сімейної опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Прийомна сім’я - це сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей для виховання і спільного проживання. Загальна кількість рідних та прийомних дітей у сім’ї не повинна становити більше п’яти осіб .

Прийомна сім’я є формою державної опіки над дітьми-сиротами й дітьми, позбавленими батьківського піклування, коли частину функцій – матеріальне забезпечення утримання дітей, оплату праці прийомних батькам , методичну підготовку прийомних батьків та допомогу їм у вихованні сироти, а також контроль за утриманням і вихованням дитини – держава залишає за собою. Основна мета прийомної сім’ї – тимчасове утримання та виховання дитини, яка приходить у сім’ю з дитячого інституційного закладу, з кризової сім’ї, з притулку або медичної установи. Інститут прийомної сім’ї принципово відрізняється від усиновлення, опіки родичів та опіки над дітьми у дитячих будинках сімейного типу.

«Сім’я всиновлювачів на відміну від прийомної сім’ї формально стає рідною сім’єю для всиновленої дитини. Всиновлювачі (котрих також називають прийомними батьками, що іноді призводить до плутанини у поняттях) стосовно всиновленої дитини мають всі права і обов’язки, як і батьки кровних дітей. Те ж саме стосується й усиновлених дітей. Відносно своїх батьків вони мають такі ж саме права, як і рідні діти» [Бевз Г.М., 2003, 38].

Всиновлена дитина вже немає статусу сироти, на неї не поширюються певні пільги. Усиновити можна дитину, у якої немає рідних батьків або вони офіційно від неї відмовились, чи були позбавленні батьківських прав. Дитину, яку підкинули або у неї є один із родичів ва, не