Прийомна сім’я – зовсім інша форма опіки. До неї може бути влаштована дитина, у якої є батьки , але вони з певних причин не ва змозі її виховувати. У прийомній сім’ї можуть виховуватися діти, батьки яких не позбавленні батьківських прав, але протягом деякого часу не спроможні виховувати своїх дітей у зв’язку з хворобою, перебуванням у місцях позбавлення волі тощо. Уже сьогодні в Україні є сім’ї, де виховуються діти, батьки яких перебувають у місцях позбавлення волі. За сприятливих обставин, після повернення батьків, наприклад, із місць позбавлення волі діти можуть повернутися в рідну сім’ю. Під час перебування дитини у прийомній сім’ї держава виконує функції піклувальника через соціальних працівників і працівників органів опіки. Держава не тільки фінансує, а й контролює утримання й виховання дитини у прийомній сім’ї, надає допомогу, спрямовану на її розвиток і соціалізацію, організує соціальний супровід прийомної сім’ї й дитини. За дитиною-сиротою й дитиною , позбавленою батьківського піклування, що потрапила у прийомну сім’ю , зберігається статус дитини-сироти і всі пільги, якими вона має правло користуватися.

Від дитячих будинків сімейного типу прийомні сім’ї відрізняються у багатьох відношеннях, зокрема чисельністю дітей.

У прийомних сім’ях загальна кількість дітей (рідних і прийомних) не повинна перевищувати п’яти осіб. Передбачається, що батьки можуть працювати, вони не обов’язково мають бути професійними педагогами, тобто це сім’я , яка досить типова для нашого суспільства. Дитячі будинки сімейного типу більше нагадують міні-інтернати, оскільки кількість дітей у таких сім’ях здебільшого становить 15-20 осіб.

У більшості країн функції соціальних працівників розподіляються між різними фахівцями. Так, наприклад, у Великобританії один соціальний працівник рекрутує й готує прийомні сім’ї , інший добирає й супроводжує дитину, забезпечуючи збереження її прав; третій – працює з кровною сім’єю, четвертий – здійснює соціальний супровід прийомної сім’ї.

Знання прийомних батьків та соціальних працівників специфіки функціонування прийомних сімей сприятимуть передбаченню та попередженню можливих стресових ситуацій в прийомній сім’ї та особистісний самореалізації прийомних батьків і дитини ( Додаток А).

Законодавче поле опіки над дитиною, служби, що вирішують питання соціального захисту дітей, у різних країнах мають різну структуру та історію, хоча у практиці функціонування самої прийомної сім’ї, як виявилось, є багато спільних рис і підходів, спільний елемент – відповідальність державних структур на різни х рівнях за вирішення долі дитини в її інтересах. Не відрізняються у багатьох країнах підходи щодо рекрутування, критеріїв підбору, тренінгу та соціального супроводу, оцінки діяльності прийомних сімей.

Це підтверджує аналіз тренінг матеріалів для прийомних батьків, якими користуються соціальні працівники США, Великобританії, Канади[Комарова Н.М, Волинець Л.С, Салабай Н.В, Пєша І.В, Бевз Г.М, 1998, 32].

Законодавче поле функціонування прийомних сімей в Україні на даний момент принципово відрізняється від ситуації в інших країнах передусім своєю недосконалістю: офіційно не визначені стандарти підготовки прийомних батьків; зміст соціального супроводу; права та обов’язки соціальних працівників; форми оцінювання ефективності розвитку й виховання дітей. За даними ООН( ЮНІСЕФ у країнах Східної Європи визнано за необхідне розвивати інститут прийомної сім’ї. у деяких із них (Угорщина, Словаччина, Чехія, Румунія) уже прийняті відповідні зміни до законодавства, створено служби підтримки функціонування прийомної сім’ї.

В Україні тільки формується громадська думка стосовно підтримки інституту прийомної сім’ї. виховання дитини у прийомній сім’ї дає можливість зберегти для неї найголовніший соціалізований чинник – сімейний. Це дозволить дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, пройти процес соціалізації у нормальних сімейних умовах, сформувати навички життя на прикладі членів родини, не почувати себе «вигнанцями» у суспільстві.

Статусні характеристики прийомних дітей, влаштованих у прийомні сім’ї, були різними, що свідчило, в першу чергу , про їх різний індивідуальний досвід:

сироти – 10%;

напівсироти – 35%;

підкидьки – 17%;

соціальні сироти – 38% .

Відповідно до міжнародної практики прийомні сім’ї класифікуються за такою ознакою:

вік прийомної дитини;

термін перебування дитини в прийомній сім’ї;

кількості прийомних дітей;

складність випадку.

За ознакою вік дитини прийомні сім’ї спеціалізуються на вихованні дітей:

раннього віку ( до 3-х років);

дошкільного шкільного віку ( від 7 до 12 років);

старшого шкільного віку ( від 11 до 18 років).

За ознакою термін перебування дитини в сім’ї можна виділити:

прийомні сім’ї невідкладного влаштування ( дитина влаштовується у прийомну сім’ю негайно за наявності надзвичайних обставин);

прийомна сім’я тимчасового влаштування ( дитина влаштовується на певний термін).

довготривалого перебування ( дитина влаштовується в прийомну сім’ю до досягнення нею повноліття);

перехідного поселення ( досвідчена прийомна сім’я бере на виховання дитину на період її адаптації у випадку смерті батьків і пошуку прийомної сім’ї довготривалого перебування).

Влаштування дитини в прийомну сім’ю передбачає три діагностичних етапи:

1. Визначення факторів ризику дитини, тобто соціально – психологічних особливостей її розвитку;

2. Уточнення необхідного ступеня готовності сім’ї до прийняття конкретної дитини.

3. Проведення взаємодобору прийомної сім’ї та дитини .

Динамічний розвиток прийомних сімей в Україні – складний, поступовий процес, який потребує відповідального пошуково методичного забезпечення. З одного боку, необхідне подальше вдосконалення технології створення прийомних сімей: від процесу пошуку потенційних прийомних батьків до прийняття рішення про передачу дитини на виховання. З другого боку, прийомним батькам часто потрібна допомога у їхній роботі [Бевз Г.М, Кузьмінський В.О, Нескучаєва О.І, 2003, 5].

Як свідчать наукові дослідження з психології, влаштування нерідних дітей у прийомні сім’ї призводить до появи нових проблем та ускладнень у стосунках між членами родини. Тому ефективне функціонування прийомної сім’ї, відновлення її виховного потенціалу вимагає