Надзвичайно важливою у тих сім’ях, де є власні діти, виявити ставлення до них батьків, методи виховання в родині. Підтвердити ці спостереження можна методом опитування працівників навчальних закладів, які відвідують діти, медичних працівників, близького оточення родини.

Слід скласти короткий біографічний нарис на кожного з членів сім’ї. Соціальний працівник може запропонувати зробити це батькам самостійно або допомогти їм у цьому.

Безперечно, потрібно враховувати, що немає ідеальних родин, у кожній сім’ї власні особливості, вади. Крім того, необхідно зібрати якомога повну інформацію про родину, щоб звести до мінімуму ризик негативних проявів і впливів на майбутнього вихованця.

Сім’ї потенційних прийомних батьків можна розподілити на 3 категорії:

І.Сім’ї, які за об’єктивними показниками не можуть взяти на виховання прийомну дитину.

До цієї групи входять сім’ї, де:

Хоча б один з членів сім’ї алкоголе- або наркозалежні;

Обидва батьки не працюють, не мають будь-яких джерел доходу і які прагнуть поліпшити своє матеріальне становище за рахунок коштів, передбачених на утримання прийомної дитини;

Будь-хто з членів сім’ї має хронічні захворювання, що супроводжуються втратою психічного, нервового або соматичного контролю;

Хоча б у одного з членів сім’ї офіційно зафіксовані асоціальні прояви (наприклад, педофілія), нахили до насильства (психічного,фізичного,сексуального):

Один з членів сім’ї (який проживає або прописаний на момент збору інформації на житловій площі) притягався до кримінальної відповідальності у зв’язку з насильством, нанесенням тілесних ушкоджень тощо;

2.Сім’ї, де фактори ризику у разі створення прийомної сім’ї потребуватимуть від соціального працівника особливої уваги, додаткової підготовки батьків та ретельного контролю з його боку.

До цієї групи віднесені сім’ї:

Одиноких людей;

Пенсіонерів;

Де робота батьків пов’язана з постійними відрядженнями;

В яких батьки не розуміють важливості співпраці з соціальними працівниками.

3. Сім’ї, які відповідають всім вимогам для створення прийомної сім’ї.

Цю групу становлять сім’ї, що не увійшли до перших двох групп. За інформацією, наданою кандидатом у прийомні батьки за зібраною соціальними працівниками, за результатами особистих зустрічей приймається попереднє рішення про готовність (чи неготовність) конкретної сім’ї стати прийомною.

Потенційні прийомні батьки, які за результатами первинного оцінювання визнані такими, що можуть виховувати дитину-сироту, запрошуються до участі у тренінгу “Підготовка кандидатів у прийомне батьківство “ [Яременко О.О, Комарова Н.М, Бевз Г.М, Волинець Л.С., 2000, 32].

2. Оцінювання під час проходження кандидатами у прийомні батьки підготовчого тренінгу.

Оцінювання соціально-психологічних можливостей кандидатів слід починати під час тренінгу ”Підготовка кандидатів у прийомні батьки”. Основними орієнтирами, на які треба звернути увагу при оцінюванні функціональної здатності кандидата у прийомні батьки та його сім’ї є:

- наявність бажання працювати у системі прийомних сімей – мотиваційний аспект;

- наявний досвід щодо встановлення комунікативних контактів з різними людьми, в тому числі особами з асоціальною поведінкою – інтерперсональні здібності;

- знання проблем дітей;

- бажання у вихованні дітей не тільки повторювати свій особистий досвід, а й використовувати досвід інших;

- наявність ресурсів на утримання ще однієї дитини.

Після завершення підготовки тренінгу соціальні працівники та потенційна прийомна сім’я приймають рішення щодо можливості виховання чужої дитини. Соціальний працівник та представники органів опіки виходять з клопотанням щодо створення прийомної сім’ї до районної або міської державної адміністрації [Бевз Г.М., Захарченко В. Г., Карпенко О.Г., 2003, 21].

Кандидати на створення прийомної сім’ї в обов’язковому порядку мають пройти навчання, спрямоване на формування усвідомленого ставлення батьків до соціальної ролі вихователів дитини-сироти. Організація та проведення навчання покладається на спеціалістів відділів у справах сім’ї, дітей та молоді із залученням фахівців центрів соціальних служб сім’ї, дітей та молоді, психологів, педагогів, соціальних працівників.

Програма проведення попередньої підготовки кандидатів на створення прийомних сімей та перепідготовки прийомних батьків затверджена наказом Міністерства України у справах молоді та спорту. Навчання передбачається проводити у вигляді лекцій, тренінгових занять, семінарів. Перепідготовка проводиться один раз на п’ять років. Обсяг навчання: для кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователі – 48 год ; батьків-вихователів та прийомних батьків – 24 год.

За результатами підготовки батьки отримують довідку про проходження навчання, що є однією із обов’язкових умов юридичного оформлення прийомної сім’ї.

2.3.Соціальний супровід прийомних сімей та прийомних дітей.

2.3.1. Технологія соціального супроводу.

Термін “соціальний супровід прийомної сім’ї” було введено в обіг після вивчення досвіду роботи соціальних працівників з фостерними сім’ями у Великобританії у 1998 році [Бевз Г.М., Капська А.Й., Комарова Н.М., 2003, 58]. В ході створення прийомних сімей в Україні розроблено основні критерії такої діяльності. Організація соціального супроводу є особливістю функціонування прийомної сім’ї як форми сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. На основі практики роботи з прийомними сім’ями, останніми роками центрами соціальних служб для молоді запроваджується соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу.

Методика соціального супроводу розроблена спеціалістами Державного інституту проблем сімї та молоді (тоді Українським інститутом соціальних досліджень) і в її основу покладено модель “ведення випадку”, що широко використовується в практиці соціальної роботи різних країн (care management – у Великій Британії, case management – у США).

Зараз соціальний супровід прийомної сімї та дитячого будинку сімейного типу є обов’язковим атрибутом функціонування таких сімей, закріпленим на законодавчому рівні, проте до цього часу не існує чітких вимог щодо його практичної реалізації. Подальший розвиток інститутів сімейного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, потребує чіткої регламентації технології здійснення соціального супроводу [Комарова Н.М., Пєша