і інші соціальні розлади показують нам, що саморуйнування суспільства неминуче стосується сім’ї. Але в суспільства немає майбутнього поза прогресом, а прогресу немає без сім’ї. Сім’я дає укорінення в соціумі: самотня людина або замикається в собі, або розчиняється в суспільстві, у роботі, у виконанні суспільних справ (при цьому, як правило, відчуття непотрібності самому собі не проходить), а сім’я робить людину носієм інтересів багатьох половозрастных груп населення і навіть повноцінним споживачем.
Проблема конфлікту цікавить багатьох людей, оскільки життя без них не обходиться. Конфлікт виникає здебільшого тоді, коли відбувається зіткнення інтересів окремих осіб або груп людей. Ці інтереси можуть виявлятися в прагненні оволодіти одними й тими ж цінностями, простором, речами, соціальними ролями тощо. При цьому велике значення має сприйняття самою людиною ситуації як конфліктної чи ні. [41].
Отже, конфлікт – це природно. Конфлікт не повинен розглядатися, як щось жахливе, адже, він допомагає еволюції зробити черговий крок.
Отож, сім'я – головний осередок суспільства. Це "сиве" твердження абсолютно правильно і повністю відповідає своєму значенню.
Саме, не особа, а колектив з двох людей різної статі є базовою одиницею суспільства.
Вивчення сімейного конфлікту різноманітними науковими дисциплінами свідчить про складний і багатогранний характер цього явища.Так, зокрема, соціологічний підхід у вивченні сімейного конфлікту дає матеріал про причини та частоту виникнення конфліктів; педагогіка вивчає сімейний конфлікт з точки зору його впливу на взаємини батьків і дітей, а також на розвиток дитини; в психології вивчається сам механізм виникнення конфлікту, його причини і форми прояву, а також соціально-психологічні особливості подружжя, які сприяють розвитку конфлікту чи попереджають його виникнення.
Сварки – це нормально. Усі сваряться. Або майже всі. Але для кого сварки – дрібні неприємні епізоди, а для когось – прокляття всього життя. Саме цим визначається рівень небезпеки незначних побутових наслідків сварок для членів сім’ї.
Людям потрібно задуматися надтим, що конфлікт може перейти в насильство з боку одного членів сім'ї до іншого, а наслідком насильства може бути, як фізична, так і психологічна травма на все життя.
РОЗДІЛ ІІ. СОЦІАЛЬНО – ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВЯЗАННЯ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ В СІМ’ЯХ
2.1. Соціально – педагогічне консультування як важлива форма роботи соціального педагога з подружжям
Соціально-педагогічне консультування сім'ї – це вид соціальної роботи, в ході якого соціальний педагог-консультант допомагає клієнтам, членам сім'ї, знайти правильне рішення проблеми яка зявилась в житті їхньої сім'ї, і яку вона самостійно не в з мозі вирішити [41, 118с].
Однією із важливих форм роботи соціального педагога, є консультування сім'ї.
Консультування – це здійснення вербального спілкування клієнта і консультанта. Для визначення сутності педагогічного консультування сім'ї проаналізуємо термін "консультування". Воно розглядається як: вид соціальної роботи, втручання, в ході якого соціальний працівник допомагає клієнту вивчити і зрозуміти існування проблеми або мети і розглянути її відповіді, які можуть бути дані для рішення. Соціальний працівник рекомендує будь-які дії, які розглядаються, дає поради, вказівки на альтернативи допомоги, забезпечує необхідною інформацією; [9, с.38-39]; форма соціальної роботи ЦССМ, яка дозволяє наблизити соціальні послуги, профілактичну, інформаційно-консультативну роботу до адресних груп клієнтів; [42, с.31-32].
Г. Навайтіс наводить такі правила сімейного консультування, які стосуються психолога, добре підготуватися до консультації, здійснювати консультацію: а) з позиції ідеальної людини в думках, почуттях, діях, поведінці; б) у спеціальному місці і в призначений час; в) розуміючи, що незадоволена чимось людина має на це право, допомагаючи їй заспокоїтися, в усіх випадках слухати спокійно й доброзичливо; г) розв'язуючи проблеми за чергою: спочатку ту, для рішення якої прикладено зусиль і винахідництва, а потім перейти до більш складних; д) співпрацюючи з сім'єю без застосування насильства, допомагаючи обрати і здійснити правильне рішення, а не нав'язуючи те, чого люди робити не хочуть;е) підтримуючи і посилюючи почуття гідності членів сім'ї, їх віру у власні сили ж) гальмуючи свої негативні емоції [25; с.36]. Оскільки педагог будує свою діяльність на психолого-педагогічних знаннях, то ці правила консультування можна перенести і на педагогічну діяльність.
Вимогою до якостей особистості та професійної майстерності педагога, який працює з сім'єю, надає їй допомогу по вирішенню складних психолого-педагогічних питань, є високорозвинене почуття відповідальності перед консультуванням, постійне і всебічне вивчення сімї, роль радника, довіреної особи кожної сім’ї, конфіденційність щодо відомих йому таємниць, дотримування етики соціально-педагогічної роботи з сім'єю, використовувати системний підход у роботі з сім'ями, враховування типу родинних зв'язків і почуттів, опирання на права і обов'язки членів сімї, на позитивне в сімейних стосунках та окремих членах сімї. Dd Консультування може відбуватись індивідуально чи з сім'єю одразу.
Індивідуальне консультування - робота соціального працівника по черзі з кожним членом сім'ї. Ця форма допомагає з'ясувати особливості кожного члена сімї, створює умови довіри, конфіденційності, допомагає розібратися в проблемі. dfdfМетою роботи консультанта з усією сім'єю є вислуховування без конфліктів членів сім'ї і водночас надання їм змоги висловити свої образи і потреби без емоцій, почути один одного, не перебиваючи, з'ясувати ставлення членів до проблеми, а не до конфлікту.
Консультування сім'ї передбачає аналіз і самоаналіз проблеми; вироблення на цій основі шляхів її усунення, ліквідації наслідків. Виділяють такі етапи консультування:
Створення позитивного клімату, що забезпечує успіх консультації.
Створення «катарсису», що виникає внаслідок того, що людина вперше за тривалий час висловлюється з наболілих проблем.
Фаза розради. Клієнт повинен переоцінити свою ситуацію, зрозуміти, що вона не найтрагічніша, як йому здавалося.
Діагноз. Консультант повинен зрозуміти в