отримає від держави і виробничих організацій, закладів освіти і культури. Але так, як ці інститути не в змозі надавати соціально-педагогічну-психологічну допомогу одночасно, то держава посприяла розвитку соціальних служб для дітей, сімї і молоді.
Отже, діяльність соціального педагога (працівника), що до надання допомоги сім’ям спирається на розроблену програму, в якій закладено основний зміст, форми і методи роботи. Звичайно проблема є досить динамічною, постійно вдосконалюється, враховуючи інноваційні технології, які виробляються у процесі її реалізації, що я зрозуміла вивчаючи вплив сімейних відносин на формування особистості дитини в неблагополучних сім’ях та роль соціального працівника в цьому процесі.
Також при консультуванні важливим для соціального працівника є розуміння того, що клієнтами можуть стати сім'ї з найрізноманітнішими проблемами. Тому конкретний зміст консультування сім'ї повинен бути з кожною сім'єю різним залежно від її проблем.
2.2. Стратегії розв’язання конфліктів в молодих сім’ях.
У подружньому конфлікті є ризик як зруйнувати стосунки, так і вийти на їх новий рівень, конструктивно долаючи кризу, здобуваючи нові життєві можливості. Отже, конфлікт може виступати не тільки як фактор дестабілізації сім’ї, виконуючи деструктивну роль, але й виконувати конструктивну функцію. В стабільних сім’ях, конфлікти протікають на загальному фоні позитивних взаємин подружжів, виконуючи таким чином конструктивну функцію.Стабільність молодої сім’ї значною мірою залежить від того, наскільки молодому подружжю вдається виробити згоду стосовно своїх прав і обов’язків, загальних цілей і завдань, а також спільну позицію у веденні домашнього господарства, вихованні дітей, розподілі сімейного бюджету тощо.
При вирішенні конфліктів найбільш психологічно ефективними є такі напрями: [14]
1) попередження розвитку і накопичення відмінностей у оцінках, поглядах, цілях членів колективу — доцільне на ранніх стадіях розвитку конфлікту, коли протиборство виявляється ще не відкрито, а в непрямій, потайній формі (наприклад, «Чому я повинен працювати за інших?», «Нащо нам ці додаткові проблеми?» та ін.);
2) досягнення взаєморозуміння — передбачає в основному вплив на розум учасників, коли протиборство вже є очевидним, а кожна сторона прагне навести аргументи на свій захист, вибірково трактуючи ті чи інші факти. Учас¬ників слід спонукати до «стратегії переговорів»: розкласти конфлікт на складові, що дозволить знайти елементи збігу оцінок чи перспективної мети. Спочатку згода досягається лише у найбільш загальних чи навіть зовсім часткових мо¬ментах, що не є принциповими та болючими для учасників конфлікту, а потім поширюється на інші питання;
3) переведення конфлікту з емоційного на інтелектуальний рівень — виявляється у забороні нетактовних нападок, образ, погроз із метою подолання надмірного збудження сторін та регулювання їх взаємовідносин. Це має здійсню-ватися спокійним голосом, без упередженості: підкреслюється незначність приводу, через який виник конфлікт, та необхідність його вирішення, робиться спроба переключити увагу учасників на інші аспекти діяльності, не пов'язані з предметом загострення стосунків між ними;
4) трансформація мотивів конфронтації (протиборства) у мотиви пошуку згоди — здійснюється за допомогою роз'яснення небажаних наслідків конфлікту для його учасників та оточення (родичів, близьких, колективу тощо), аморальності боротьби заради задоволення власних егоїстичних інтересів. Зміна позиції та пошук згоди не є проявом слабкості, поразки, це нормальний шлях регулювання взаємостосунків між людьми.Конкретними засобами вирішення конфлікту можуть бути:
1) вирішення проблеми, що стала причиною його виникнення
2) компроміс, що базується на взаємних розумних поступках;
3) поступове згладжування протиріч;
4) відсторонення конфліктуючих від безпосереднього спілку¬вання на певний час, повне припинення стосунків між ними.
Т.Кліман розрізняє такі тактики для успішного виходу з конфліктної ситуації: –
Тактика конкуренції - полягає у прагненні опонентів будь що досягти перемоги. Така тактика вирішення подружніх конфліктів, яка є найбільш органічною для конфліктної субкультури, - це вірний шлях до руйнування сім'ї."Чистої" перемоги, коли хтось з подружжя визнає свою неправоту і вибачається, як правило, у сімейних конфліктах не буває. Переможеними фактично опиняються інтереси сім'ї, діти та здоров'я партнерів. Така тактика породжує "конфліктний азарт" та звичку до подібної поведінки.–
Тактика ухиляння від конфлікту – це така лінія поведінки, коли один з провокує конфлікт словами чи тоном, а інший, який тримається тактики ухилення, не відповідає, переводить розмову на інше, тобто уходить від конфлікту. На жаль, в реальності у людей рідко вистачає мудрості та терпіння для подібної позиції.–
Тактика кооперації - вирішення конфлікту на основі правил, норм та узгоджень, які існують щодо спірного питання. Так, наприклад, якщо причиною конфлікту є те, що чоловік більшу частину свого заробітку витрачає на власні потреби, то вирішення в дусі кооперації може полягати в тому, що жінка нагадає йому, що згідно з законодавством він мусить принаймні четверту частину (розмір аліментів) витрачати на дитину. Проте багато подружніх розбіжностей важко врегулювати з позиції якихось законодавчих норм.–
Тактика компромісу, яка полягає в тому, що партнери частково поступаються своїми інтересам аби досягти згоди, йдуть назустріч один одному. Вона є найбільш поширеною серед конструктивних тактик вирішення сімейних конфліктів.–
Тактика поступки, коли один з партнерів відмовляється від своїх домагань або звинувачень, визнає правоту іншого, погоджується з ним. Практично зустрічається надзвичайно рідко, тому що психологічним смислом конфлікту для кожного з учасників, надзавданням поведінки є ствердження своєї волі, а поступка – це протилежна дія і перейти на таку дію людині дуже складно просто психофізіологічно. Взагалі, поступливі за характером люди здебільшого не вступають у конфлікти. Маловірогідність поступок пояснюється пануванням конфліктної субкультури, для якої поступка - це зрада самому собі [17].
Одна із характеристик конфлікту є його форма. Форма конфлікту визначається не лише причинами конфлікту, а й особистісними якостями членів сім’ї, які проявляються