Треба зазначити, що в подружніх стосунках існують особливі, індивідуальні ролі, які полягають у тому, що кожен з подружжя намагається мати в очах партнера певну репутацію. Іноді такі індивідуальні ролі є органічними і відповідними, тобто людина претендує на те, що вона хоче і заслуговує і що підтверджується її поведінкою, але часом домагання здаються явно неадекватними і тоді створюється передумова для появи подружнього конфлікту. Так, наприклад, чоловік може претендувати на репутацію дотепної або ерудованої або талановитої в чомусь особи, та об'єктивні дані не складаються на його користь. Якщо жінка не буде втримувати його самооцінку в цьому плані, він відчуватиме незадоволення та образу. Таке явище робить необхідною у сучасній сім'ї певну гнучкість поведінки і життєву дипломатію, тому що різке заперечення якоїсь індивідуальної ролі подружнього партнера, будучи навіть справедливим, ніколи не проходить без негативних наслідків для подружніх стосунків.

3) Потреба у повноцінному спілкуванні з подружнім партнером. Вона може блокуватися відсутністю загальних змістовних інтересів, явно невдалими комунікативними якостями когось із партнерів, наприклад, надмірною інтровертністю або, навпаки, надмірно бурхливим, нестриманим стилем спілкування.

4) Потреба у необхідній мірі інтимності та подружньої автономії. Свобода — обов'язок, щодо сім'ї, як чинник запобігання конфліктам, проте свобода повинна бути усвідомленою необхідністю, якщо особистість обирає для себе сім'ю.

Народні традиції вчать, що найбільше згуртовують сім'ю, сприяють її благополуччю й злагоді відданість один одному, уміння дослухатися, спілкуватися, бути гнучким у стосунках. Важливо також культивувати в сім'ї самостійність, аби кожен міг залишатися індивідуальністю незатьмареною тощо.

5) Потреба у відчутті свободи та органічності поведінки кожного з партнерів. Ця потреба може не задовольнятися, якщо когось з подружжя якийсь час "виховує" подружній партнер або його батьки, вказуючи, як тримати і поводити у різних ситуаціях, або коли він потрапляє у незвичне середовище – іноземне або іншого культурного рівня. Незадоволеність шлюбних потреб не завжди чітко усвідомлюється подружжям і стає безпосередньою причиною подружніх конфліктів, які, звичайно, пов'язуються з певними приводами. Аналіз останніх також є типовим завданням дослідників сімейної проблематики. В одному з їх досліджень з'ясовано, що в сім'ях зі стажем до п'яти років розбіжності найчастіше викликаються суперечливими установками подружжя на виховання дітей, незадовільними стосунками з батьками, несумісністю характерів (як це розуміють самі подружжя) і незадоволеністю матеріальними умовами сімейного життя. Серед подружніх пар зі стажем 10 років спостерігаються ті самі приводи різноманітних сутичок, крім того тут ще з'являється зловживання когось з партнерів алкоголем.

У специфіці подружніх конфліктів можна виділити два моменти. По перше, вони часто виникають начебто без особливої конфліктної ситуації або, інакше кажучи, конфліктні ситуації розчинені у повсякденному сімейному житті, а об'єкт конфлікту може бути дріб'язковим і непринциповим. По-друге, причиною легкості виникнення подружніх сутичок є те, що супроводжуюче їх погіршення стосунків не здається подружжю таким серйозним порушенням етики стосунків, як у відносинах сторонніх людей: мовляв, посваримось, та й знов помиримось[34]. Інцидент може виникнути без конфліктної ситуації, але без причини нічого не буває і мусить існувати якийсь об'єкт конфлікту, в чому ж він полягає? Він є типовим для подружніх суперечок і полягає у праві партнерів на критику один одного. Люди, виховані в традиціях конфліктної субкультури, впевнені, що довільна критика партнера, виявлення іронії і дотепності за його рахунок є їхнім невід'ємним правом у шлюбі, в той час, як критику на свою адресу вони чомусь визнають не так охоче. В багатьох сім'ях немовби постійно існує об'єкт конфлікту і конфліктна ситуація, а інциденти навіть не сприймаються як такі. Але ця легкість подружніх конфліктів є примарною – вони прискорюють появу "подружньої втоми" і доводять стосунки до того рівня, коли їх можна охарактеризувати як ворожнечі.

Постійна конфліктність подружнього спілкування є головною причиною досить типової трансформації подружніх стосунків від повної захопленості та ейфорії до такої самої пристрасті зі знаком "мінус". Український вчений В.І.Зацепін виділив і переконливо охарактеризував п'ять послідовних етапів на цьому сумному шляху негативної зміни відносин у шлюбі [10].

На першому етапі подружжя (при взаємному коханні) постійно прагнуть бути разом і отримують від спілкування лише радість, під час розлуки з коханим думають один про одного, їхні почуття насичені енергією взаємного кохання.

Другий етап характеризується менш пристрасними, але повністю пози-тивними почуттями один до одного, меншою потребою у спілкуванні, і більш спокійним ставленням до розлук, відсутністю будь-яких конфліктів.

На третьому етапі з'являються конфлікти і охолодження стосунків, образ партнера вже змальовується як білим, так і чорним кольором, але під час розлук незадоволення та образи забуваються і у кожного переважає позитивне уявлення про партнера та ставлення до нього.

Для четвертого етапу є характерними постійні конфлікти між подружжям, переважно критичне ставлення до партнера і негативна оцінка шлюбу у його реальному стані. Партнер уявляється майже повністю у чорному кольорі, спілкування з ним дратує, втомлює, викликає тільки негативні емоції і бажання бути окремо, але під час тривалих розлук негативні почуття значно пом'якшуються і з'являється враження, що у