3) Психічне насильство в сім'ї - навмисне примушування одним членом сім'ї іншого члена сім`ї шляхом погроз, образи, шантажу до вчинення дій, які представляють собою небезпеку для його життя, наносять шкоду його здоров'ю або призводять до порушення психічного розвитку неповнолітнього члена сім'ї.

Жертва насильства в сім'ї – член сім'ї, який постраждав від фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства з боку іншого члена сім'ї [13, c.70] ;

Наслідками подружнього насильства може стати комплекс симптомів посттравматичного стресового розладу (страх, почуття безпорадності, високий рівень роздратованості, порушення сну), виникає невіра у власні сили, зменшення здатності до опору, зміна ставлення до себе. Та найгірше те, що починається та закріплюється процес віктимізації, тобто входження у роль жертви – кривдник тепер так саме стає потрібен жертві, як і вона йому. Вони стають взаємозалежні. Розірвати таке порочне коло дуже і дуже складно.

За отриманими даними спостерігається висока кореляція між образ-ливою поведінкою у власній сім'ї та образами з боку батьків у дитинстві. Матері чоловіків, які били своїх жінок, в дитинстві вимагали від хлопчиків дисципліни, намагаючись запобігти покарань з боку домінантного та грубого батька. Мати контролювала емоції хлопчика, а батько показував взірець агресивної поведінки. З дитинства такі хло-пчики звикли, що мати забезпечує спокій, регламентуючи дії та почуття. І навіть у зрілому віці вони підсвідомо розраховують на захист з боку материнської фігури, якою може стати жінка. Коли їх охоплюють якісь неприємні почуття, особливо страх, вони розраховують на те, що жінка надасть їм внутрішній комфорт. Такі чоловіки потребують особливої уваги, їх очікування у близьких стосунках є надто високими та нереаль-ними. Якщо ж вони не знаходять захисту та підтримки, на які розраховують, то починають гніватись. Адже у дитинстві вони більше звикли до проявів гніву, ніж страху. У таких подружніх вза-єминах деструктивна поведінка, створення напруження набагато переважують конструктивне спілкування та прояви теплоти і любові [16, c.38].

Таким чином, психо-логічні характеристики насильства в сім'ї зумовлені наступними факторами:–

передісторія сім'ї (наявність випадків застосування насильства в минулому – щодо самих батьків);–

суспільні норми стосовно лідерства в сім’ї, поведінки членів сім'ї;–

особливості особистості: агресивність, норми поведінки, рівень самоповаги, звичка до вживання алкоголю;–

соціальний статус: освіта, рід занять, доходи;–

сімейні взаємовідносини: ступінь любові, взаємної поваги, підтримки, ступінь глибини внутрішньосімейних конфліктів;–

ситуаційні фактори: включають взаємодії між членами сім'ї;–

стреси: професійні, пов'язані з втратою роботи, фінансові проблеми, проблеми здоров'я, загострення внутрішньосімейних конфліктів.

Україна неспроможна виконати свої зобов’язання згідно міжнародного права про права людини, не застосовує принцип due diligence (необхідна відповідальність держави) для забезпечення прав жінок на рівність, життя, свободу, безпеку, свободу від дискримінації та тортур, жорстокого, нелюдського чи принижуючого людську гідність поводження. Міжнародна Амністія пропонує вісім рекомендацій, що можуть допомогти урядові країни неухильно виконувати свої зобов’язання згідно міжнародного права про права людини.

Винуватці насильства в сім’ї в Україні не несуть відповідальності перед законом. Закон України «Про попередження насильства в сім’ї не» не забезпечує жертвам насильства адекватного захисту та закріплює міф про те, що жінка винна у скоєному щодо неї насильстві. Часто міліція не робить жодних кроків у відповідь на заяви жінок про скоєння насильства в сім’ї. Жінки, які намагаються звернутися до суду зі скаргами на насильників зтикаються з широко розповсюдженою корупцією. Суди застосовують неадекватні види покарання щодо винуватців [16. c.59].

Поширеність і звичність домашнього насильства вражає та пригнічує. За даними «Міжнародної амністії», 70% жінок в Україні відчувають на собі різноманітні форми насильства і знущань із боку чоловіків і партнерів, 18% жінок піддаються регулярним побоям [36].

Не існує повної статистики щодо кількості жінок, які потерпають від насильства з боку своїх партнерів, але існує багато чинників, що свідчать про поширеність цієї проблеми.

Департамент громадської безпеки, підпорядкований Міністерству внутрішніх справ веде статистику виконання Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», яка засвідчує, що впродовж першихшести місяців 2006 року було зареєстровано 83150 заяв про насильство в сім’ї. Ця статистика не відображає розподілу за статтю (жертви жінки чи жертви чоловіки), але згідно з даними Департаменту, 90 % жертв домашнього насильства становлять жінки. Дані, представлені Міністерством внутрішніх справ, за першу половину 2006 р, ілюструють, що в 1008 убивствах та 402 випадках неумисних убивств на побутовому ґрунті, більшість жертв - жінки. Один з працівників міліції повідомив Міжнародній Амністії, що у Вінницькій області щодня одержують близько 40-45 дзвінків з повідомленнями про насильство в сім’ї, а лише за 2006 рік зареєстровано 9 випадків убивств у родині. 

Ці цифри відображають лише ті випадки насильства в сім’ї, що потрапили до уваги міліції. Існують докази того, що набагато більша кількість жертв насильства не звертається до міліції, чи навіть до своїх близьких родичів. Члени неурядових організацій (НУО) та співробітники міліції, яких опитувала Міжнародна Амністія в вересні 2006 року, вважають, що від 50 до 70 % українок є жертвами насильства в сім’ї. Національне опитування 6000 жінок віком від 12 до 30, проведене у 2001 році НУО «Winrock International» засвідчило, що 33 % жінок в Україні страждали від моральних чи вербальних нападів, зазвичай з боку своїх чоловіків, друзів або сусідів. Серед опитаних 11-12 % жінок стали жертвами сексуального насильства, а 5 % страждали від фізичного насильства, зазвичай з боку своїх чоловіків. Лікар приймального відділення Вінницької міської лікарні № 2 повідомила Міжнародній Амністії, що в середньому лише 10 жінок на рік визнають, що їх травми