Насильство щодо жінок у родині може набувати різних проявів, від позбавлення жінки економічно необхідних ресурсів, через вербальне та психологічне насильство, до побоїв, сексуального насильства або навіть убивства. Лариса розповіла яким чином її чоловік застосовував насильство щодо неї для залякування їхніх дітей. Він тримав її головою зануреною у наповнену водою ванну та погрожував втопити, якщо їх дочка не зробить домашніх завдань. Жанна була об‘єктом насильства з боку свого чоловіка впродовж 13 років. Він ображав та бив її, а потім приносив квіти та молив пробачити йому. Одного разу він зайшов до ванни, коли вона милася та помочився на неї. Соціальна працівниця у Києві розповідала про жінку, яка була директором школи, а вдома потерпала від психологічного насильства. Її чоловік не дозволяв їй їсти разом з ним або сидіти разом на канапі. Чоловіки також можуть бути жертвами насильства в сім’ї, Міжнародна Амністія отримала повідомлення про чоловіка, якого разом з дітьми вигнала на вулицю дружина, внаслідок чого він став безпритульним [39]. За всього нескінченного розмаїття індивідуальних рис характеру та життєвих історій, чоловіки, котрі б’ють, поділяються на два основні типи, які разюче відмінні за манерою поведінки. Найпоширеніший (до 80%) тип — це «пітбулі». Під час скандалу вони «розжарюються» поступово, стаючи дедалі агресивнішими, аж до фінального нападу на жертву — типова реакція злого собаки. Класичний «пітбуль» відчуває до дружини змішані почуття: з одного боку, він її, м’яко кажучи, не дуже високо цінує, а з іншого — сильно залежить від неї психологічно. У результаті його ставлення до дружини також змішане: він відсторонений від неї як від особистості й водночас вимогливий до неї як до «функції». Аби задовольняти бажання чоловіка й водночас не викликати його невдоволення та не провокувати спалахи ревнощів, дружини «пітбулів» змушені стежити буквально за кожним своїм словом і кроком. Часто їм доводиться обмежити своє коло спілкування, аж до припинення контактів із родичами та друзями. Проте, хоч як зусиль докладай, «пітбулю» важко, а то й неможливо догодити. В особливо важких випадках у хід ідуть спроби поставити під сумнів здоровий глузд дружини. У поєднанні з вимушено-добровільною ізоляцією така тактика може призвести до того, що жінка сама починає сумніватися в своєму душевному здоров’ї. [6]

Другий тип чоловіків, котрі б’ють – це «кобри». Їм не треба розігрівати себе криком і лайкою – вони нападають несподівано та швидко, залишаючись при цьому цілком спокійними. Їхні фізіологічні реакції під час сімейної сутички парадоксальні: ані пульс, ані тиск не лише не підвищуються, а й іноді навіть знижуються – так буває, коли люди зосереджені на розв’язанні інтелектуальної задачі. Попри відносну нечисленність (близько 20%), саме «кобри» відповідальні за більшість найважчих наслідків домашнього насильства, нерідко з застосуванням різноманітних предметів і навіть зброї. Багатьом із них ставлять діагноз «асоціальний особистісний розлад», що характеризується такими симптомами, як брехливість і дрібні крадіжки в дитинстві, жорстоке поводження з тваринами, підпали, імпульсивна кримінальна поведінка.

Зате, на відміну від «пітбулів», котрих буває дуже важко позбутися, «кобра» може порівняно легко втратити інтерес до дружини, коли переконається, що та вийшла з-під його впливу й контролю, і переключитися на пошук іншої жертви. Інша річ, що дружини «кобр» самі нерідко схильні сильно прив’язуватися до них. Типова реакція «пітбуля», коли дружина пішла від нього – умовляти її повернутися, а якщо не виходить, то довго переслідувати. При цьому «пітбуль» схильний заперечувати та применшувати власні гріхи, які спричинили розрив, і нерідко вважає себе вправі карати дружину, що залишила його, за віроломство з допомогою насильства, аж до виношування та здійснення планів її вбивства.

Чому вони б’ють? Очевидно, із допомогою насильства і побоїв чоловік встановлює свою владу над дружиною. Головний секрет домашнього насильства, проте, полягає в тому, що його корені пов’язані не з силою, а з безсиллям чоловіка. Є два істотні моменти, які відрізняють психологію та спосіб думок чоловіка, котрий б’є, від психології та способу думок нормального чоловіка. По-перше, у його житті стався поворотний момент, коли він зробив вибір: бити — можна. По-друге, він сам є жертвою патріархальних установок стосовно гендерних ролей і маскулинності.

Проведені психологами інтерв’ю, в яких епізоди побиття «прокручуються назад», як в уповільненій кінозйомці, показують: у моменти, що безпосередньо передують агресії, у свідомості чоловіка, котрий б’є, відбувається боротьба між пережитими «нечоловічими» емоціями, з одного боку, і установками з приводу почуттів, що має відчувати «справжній чоловік», з іншого. На рівні свідомості чоловік, котрий б’є, вибудовує ланцюжок виправдань і перекладає провину з хворої голови на здорову за схемою «вона сама наражалася». А підсвідомо він відчуває свою вразливість і водночас розуміє: святий обов’язок дружини – заспокоїти, втішити, забезпечити душевний комфорт і зробити так, аби він відчув себе сильним. Позаяк вона не справляється з цією місією, у хід ідуть кулаки. Спалахами люті й фізичною розправою чоловік фактично карає дружину за власну слабкість і потребу в ній. Особливо небезпечним він стає, коли відчуває (не важливо, наскільки обгрунтовано), що