Десятки мільйонів українців, байдуже якою мовою вони розмовляють, повинні раз і назавжди зрозуміти, хто такі «ми», аби не потрапляти більше до ідеологічних та психологічних пасток. Біда українців в тому, що вони надто зациклюються на мовному питанні. Ще дисидент-шістдесятник В. Мороз вбачав головну хибу національно-визвольних змагань свого покоління української інтелігенції вбачає саме у тому, що «все починалось і закінчувалося мовою», «не було твердого розуміння, що мовою нація не вичерпується».

Тим часом ескалація мовного питання, за Морозом, просто згубна, бо провокує серед українців капітуляційні настрої. Адже справді, коли людині говорити: «Якщо ти не знаєш мови, ти не українець», — то цим її можна лише знеохотити до будь-чого українського. Такі настанови прищеплюють російськомовному українцеві комплекс неповноцінності, нижчевартості. А це не сприяє пробудженню національної самосвідомості, навпаки, може спричинити самоідентифікацію за суто мовною ознакою. Так що в кожному разі ці настанови є руйнівними, підсумовує Мороз.

Велика частина української нації на сьогодні російськомовна. І, якщо виходити з реалій, а не з романтичний мрій, залишатиметься такою ще довгі десятиліття. Через те, аби не дочекатися знову «світлого» колоніального майбутнього, слід відмовитися від ілюзій і розгорнути найширшу пропаганду української національної ідеї тією мовою, яку люди сприймають, до якої звикли.

Мова не йде про надання російській мові статус державної. Мається на увазі зробити доступним російською мовою все те вартісне з української суспільної думки, історіографії, художньої літератури. Це буде значно важливіше, ніж примусове запровадження української мови у найбільш зрусифікованих регіонах. Важливіше, бо ефективніше.

Але самої пропаганди замало. Російськомовні українці мають стати активними суб’єктами національного життя країни. Потрібно зупинити відтік творчих сил нації. І одним з шляхів до цієї мети є створення української російськомовної культури, як це не парадоксально для Вас з нами звучить. Інакше й надалі десь на Слобожанщині чи в Донбасі талановитий юнак-українець, котрий щойно починає віршувати, вважатиметься поетом великоросійської ментальності лише тому, що поставлено під сумнів його право висловити почуття до України звичною змалечку мовою. Згортання в Україні російськомовної періодики та книжкових видань грозить приверненням уваги російськомовних українців до інформаційного простору Росії, що може остаточно вивести їх з-під будь-якого впливу української національної ідеї.

Звичайно, ці ідеї погано узгоджуються з мріями про чудотворне навернення відразу усіх українців до рідного слова. Але зараз питання так: або часткова російськомовність нації, або загальнонаціональна катастрофа, з уламками недобудованої держави.

Проблема України не в двомовності, а скоріше в тому, що не існує єдиної національної української ідентичності. Завдання України знайти політичну та національну єдність через багатомовність. Саме мультикультурність та багатомовність може бути запорукою динамічного розвитку українського суспільства.

Висновок до розділу 2.

Етнічна ідентичність займає одне з головних місць в структурі Я-концепції особистості поряд з іншими компонентами соціальної ідентичності.

Когнітивний компонент етнічної ідентичності складається з етносоціальних уявлень. Функцією соціальних уявлень є репрезентація групових норм і цінностей. Уявлення постають узагальнюючою ознакою соціальної (і, зокрема, етнічної) спільноти та забезпечують збереження стабільності психологічної життєдіяльності групи. Основні блоки уявлень студентів про образ національної спільноти утворено навколо смислових категорій: „єднання, спільність, згуртованість”; „народ, нація, національна приналежність”; „батьківщина, держава”; „країна” і „територія”. Виявлено як позитивне (шанобливе ставлення до свого народу, гордість за його досягнення, задоволеність членством у національній спільноті), так і негативне (неповага до нього, зневажання) спрямування етнічних атитюдів (афективний компонент). Водночас засвідчено значне переважання позитивного емоційного забарвлення, ставлення.

Актуальність та значущість етнічної ідентичності перебувають на низькому рівні в усіх групах, що порівнювались. Навіть студенти з Західної України продемонстрували доволі низькі значення цих параметрів.

Валентність етнічної ідентичності позначається відмінностями в групах порівняння, хоча загалом можна констатувати її амбівалентний характер. Лише в групі західноукраїнського студентства однозначно превалюють позитивні значення етнічного автостереотипу. Такі дані є прямим свідченням трансформаційних процесів, що відбуваються з етнічною самосвідомістю, які починаються, власне, з її ядра – етнічної ідентичності.

Висновки

В даній роботі головна увага акцентується на вивченні феномену етнічної ідентичності, особливостей процесу її формування, чинників, які сприяють розвитку позитивної етнічної ідентичності.

Процес етнічної самоідентифікації охоплює велику сукупність параметрів. Формування етнічної ідентичності – це складний багаторівневий процес, що триває протягом всього життя людини, проходить ряд етапів від розмитої ідентичності у дитячому віці до реалізованої, пов’язаної з емоційно-оцінним усвідомленням приналежності до етнічної спільноти. Важливо, щоб у підлітковому віці у процесі соціалізації в людини сформувалась позитивна етнічна ідентичність. Значною мірою цей процес детермінує соціальне та етнічне середовище.

Відповідно до мети роботи було виконано наступні завдання.

1. Здійснено теоретичний аналіз проблеми формування етнічної ідентичності. Зокрема розглянуто праці провідних зарубіжних та вітчизняних науковців, що займалися даною проблематикою.

2. Етнічна ідентичність посідає провідне місце в змістовній структурі ідентичності особистості більшості індивідів. Факт відсутності етнічно-регіональної ознаки в самоописі людини може свідчити про несприятливу роль зовнішніх факторів (зокрема політичний та економічних чинників), внаслідок чого людина виключає зі своєї соціальної ідентичності етнічний компонент і характеризується космополітичною ідентичністю (громадянин Європи, світу тощо); про незрілість і слабку диференційованість особистості тощо.

3. Реалізована ідентичність постає в підлітковому чи ранньому юнацькому віці, а до того характеризується дифузністю. Внаслідок проведення дослідження зріс рівень поінформованості учнів в питаннях етнічної приналежності.

4. Вплив на розвиток етнічної ідентичності відіграють численні чинники. Серед них провідними є сім’я, мова, близьке оточення, культурні традиції, громадянство, місце народження, походження, місце проживання тощо. Провідна роль