Етнічна ідентичність – результат емоційно-когнітивного процесу усвідомлення етнічної приналежності, ототожнення індивідом себе з представниками свого етносу і відокремлення від чужих етносів, а також глибоко особистісне значуще переживання своєї етнічної приналежності [27, 185].

Як видно з попереднього визначення в її структурі звичайно виділяють два основних компоненти: когнітивний (знання, уявлення про особливості власної групи і усвідомлення себе як її члена на основі певних характеристик) і афективний (оцінка якостей власної групи, відношення до членства в ній, значущість цього членства) [37]. Деякі автори виділяють і поведінковий (конативний) компонент етнічної ідентичності, розуміючи його як реальний механізм не тільки усвідомлення, але і прояву себе членом певної групи, побудова системи відносин і дій в різних етноконтактних ситуаціях.

1.2. Структура етнічної ідентичності.

Важливою складовою понятійної схеми етнічної ідентичності є її структура. Кожна етнічна спільнота характеризується певними рисами, притаманними лише їй. Е. Сміт виділяє наступні риси етнічної спільноти, на основі яких базується власне етнічна ідентичність. Це:

групова власна назва;

міф про спільних предків;

спільна історична пам'ять;

один або більше елементів спільної культури;

зв'язок з конкретним «рідним краєм»;

почуття солідарності у значної частини населення [35, 18].

Що більшою мірою певній сукупності людей властиві ці атрибути, то ближче вона підступає до ідеального типу етнічної спільноти. Де є такий комплекс елементів, перед нами вочевидь постає спільнота з історичною культурою і чуттям спільної ідентичності.

В структурі етнічної ідентичності найчастіше виділяють два компоненти: когнітивний (знання, уявлення про особливості власної групи і усвідомлення себе як члена цієї групи на основі певних характеристик) і афективний (оцінка якостей власної групи, відношення до свого членства в ній, суб’єктивна значущість цього членства). Деякі автори виділяють ще один компонент в структурі етнічної ідентичності – поведінковий (конативний), розуміючи його як реальний механізм не тільки усвідомлення, але й прояву себе членом певної етнічної спільноти [38, 164].

В моделях, запропонованих різними дослідниками, використовуються різні терміни для визначення складових частин когнітивного компонента етнічної ідентичності – етнічні орієнтації, групові концепції тощо. Але найбільш важливими признаються, по-перше, етнічна обізнаність, яка включає знання про етнічні групи – свою і чужі, їх історію, звичаї, особливості культури, і, по-друге, етнічна самоназва.

На основі знання про свою і чужі етнічні групи формується комплекс уявлень, що являють собою систему етнодиференціюючих факторів: мова, цінності і норми, історична пам'ять, релігія, уявлення про рідну землю, міф про спільних предків, національний характер, народне і професійне мистецтво. Серед них можуть опинитися несуттєві – на погляд стороннього спостерігача – дрібниці, наприклад, деякі елементи матеріальної культури, які вважають значущими для своєї ідентифікації представники окремих етнічних груп. Значення і роль цих ознак змінюються в залежності від стадії консолідації етносу, від особливостей історичної ситуації, від специфіки етнічного оточення.

Першою формою етнічної ідентичності, що виникла у мисливців і збирачів «передетнічних спільнот», було «усвідомлення родинних зв’язків по крові і за шлюбом». Ці два види родинного зв’язку тоді не розрізнялися, фактична спорідненість не відокремлювалася від фіктивної. Переважали уявлення про єдність людей в теперішньому часі, тобто уявлення про горизонтальну спорідненість. Етнічна ідентичність була дифузною, етнічні самоназви не мали великого значення і могли час від часу змінюватися [13].

З переходом до осілого способу життя з’являються такі форми власності як оброблена земля, спільноти стали все більше відрізнятися за образом життя і рівнем соціально-економічного розвитку, що і призвело до їх відокремлення. В процесі між групового порівняння у деяких племен прокидалася більш чітка етнічна ідентичність. На зміну уявленням про горизонтальну спорідненість прийшла друга форма ідентичності – усвідомлення спільності походження. Іншими словами формується ідея вертикальної спорідненості, яка проявляється: а) в міфах про походження народу в міфічні часи від прародичів – культурних героїв; б) в культі предків. Збільшення чисельного складу спільнот, розвиток зв’язків між ними приводять до появи все нових етнодиференціюючих ознак: етнічна ідентичність виражається через ідею територіальної спільності, «рідної землі» тощо.

У ХVII-XVIII століттях сформувалася етнолінгвістична і культурна єдність багатьох європейських спільнот. Тому в цей час найважливішими етнодиференціюючими факторами стали сприйматися мова і культура.

Підсумовуючи вищесказане, можна виділити ряд наступних ознак, які характеризують когнітивний компонент етнічної ідентичності (причому не варто вважати, що етнодиференціюючі ознаки первісного суспільства, як от спорідненість по крові, зовсім не мають місця в наш час):

знання про існування етнічної групи;

категоризація себе як члена цієї групи;

знання про національну територію;

знання про національні емблеми, символи, традиції, звичаї, історичні події та історичні фігури, які символічно репрезентують дану спільноту;

віра в спільне походження та спорідненість членів етнічної групи, що пов’язана не тільки єдністю культури, мови, території, а і «голосом крові»;

віра в те, що існують типові характеристики представників будь-якої етнічної спільноти (мова, культура тощо);

віра в тісний взаємозв’язок індивіда і етнічної групи: усвідомлюваний ступенем подібності себе і етнічного типажу.

Етнічна ідентичність – це не тільки усвідомлення своєї тотожності з етнічною спільнотою, а й її оцінка, значущість членства в ній, певні етнічні почуття. Як справедливо зазначає Салдатова, «гордість, образи, страхи являються важливішими критеріями етнічного порівняння. Ці почуття опираються на глибокі емоційні зв’язки з етнічною спільнотою і моральні обов’язки відносно неї, що формуються в процесі соціалізації індивіда» [36, 49].

Відношення до власної етнічної спільноти проявляється в етнічних атитюдах. Позитивні атитюди включають задоволеність членством в етнічній спільноті, бажання належати до неї, гордість за досягнення свого народу. Наявність же негативних атитюдів до власної спільноти включає заперечення своєї етнічної приналежності,